Чи то справді була молода креолка — родичка і, як казали, наречена його найлютішого ворога?
Навряд чи це можливо.
А як не вона, то хто ж іще?..
Мустангер віддав би коня, ілий табун, усе на світі, аби тільки знати напевне, що то дарунок Луїзи Пойндекстер.
Минуло два дні, а таємничий благодійник так і лишався невідомим.
Згодом поранений отримав ще один приємний сюрприз, дуже подібний до першого, — такий самий кошик, а в ньому знов пляшки та свіжі ласощі.
Спробували й цього разу розпитати служницю-німкеню, але з тими ж наслідками: «джентльмен приніс», той самий «незнайомий джентльмен». Додати вона могла тільки те, що «джентльмен» був «дуже чорний», у глянсуватому капелюсі, і під"їхав до готелю верхи на мулі.
Скидалося на те, що мустангер не дуже зрадів з такого опису невідомого благодійника, але своїх думок з цього приводу він не звірив навіть Фелімові.
Та ще через, два дні, коли з"явився третій кошик — йго привіз той-таки «чорний джентльмен» у глянсуватому капелюсі й верхи на мулі, — Морісові думки повернулися з небес на землю.
Цю переміну спричинив не вміст кошика, що нічим не різнився від двох попередніх, — а зміст записки, прив"язаної стрічкою до плетива.
— То це всього-на-всього Ісідора! — пробурмотів мустангер, побачивши напис на згорнутому папірці. Потім з байдужим виглядом розгорнув його і став читати.
Записку було написано по-іспанському. Ось її дослівний переклад:
Дорогий сеньйоре!
Цей тиждень я гостювала в дядечка Сільвіо. Там я почула, що Вас поранено й що в готелі не приділяють Вам належної уваги. Прийміть, будь ласка, цей скромний дарунок як пам"ятку про ту величезну послугу, яку Ви мені зробили. Пишу, вже сидячи в сідлі, і зараз мій кінь понесе мене додому, до Ріо-Гранде.
Мій благодійнику, рятівнику мого життя і ще дорожчого для жінки — честі! Прощавайте, прощавайте!
— Спасибі тобі, мила Ісідоро! — тихо мовив Моріс, згортаючи записку й недбало кидаючи на ліжко. — Завжди вдячна, дбайлива, добра. Коли б не Луїза Пойндекстер, може, я й покохав би тебе.
КЛЯТВА ПОМСТИ
ebooksa