— Ото й тільки? — мовила Луїза, так ніби новина не варта була того, щоб через неї тривожитись. — Ви налякали нас, сер. Я думала, сталося щось гірше.
— Щось гірше! Ти говориш дурниці, дитино! В Техасі немає нічого гіршого за команчів на стежці війни, нічого й наполовину небезпечнішого.
Луїза могла б сказати, що є небезпеки й не менші, принаймні такі, від яких не легше врятуватися. Може, вона пригадала втечу від диких жеребців або слід ласо.
Проте вона змовчала. Тепер Обізвався "Колхаун:
— То майор певен, що індіанці пішли війною? Що він пише, дядечку?
— Пише, що про це вже кілька днів ходила чутка, але не дуже вірогідна. А тепер вона підтвердилась, Учора ввечері до форту прийшов Дикий Кіт, ватаг семінолів, з гуртом своїх одноплемінців. Вони сказали, що команчі по всіх своїх стійбищах у Техасі вже з місяць як поставили розмальовані стовпи й танцюють навколо них танок війни. Кілька загонів уже рушили в набіги, і їх от-от можна чекати й у нашій околиці.
— А той Дикий Кіт, хто він сам? — мовила Луїза, пригадавши розповідь мустангера. — Хіба можна довіряти зрадникові? Він напевне не менший ворог білим, ніж своїм братам — індіанцям.
— Твоя правда, дочко. Ти сказала про ватага семінолів майже тими самими словами, що й майор у приписці до свого листа. Він радить нам не довіряти тому двоєдушному старому негідникові, що напевне перекинеться до команчів, як тільки це стане йому вигідно… А втім, — провадив далі плантатор, відкладаючи набік листа й беручись до кави та вафель, — будемо сподіватися, що ми взагалі не побачимо тут червоношкірих — ні семінолів, ні команчів. Гадаю, зубчасті парапети Каса-дель-Корво приведуть їх до тями, і вони обминуть наш дім стороною.
Перше ніж хтось устиг озватися, в дверях їдальні з"явилося чорне обличчя кучера Плутона, і розмова перейшла на інше.
— Чого тобі, Плутоне? — спитав господар.
— Го-го! Мас" Вудлі, цьому Нігерові нічого не треба. Тільки сказати панночці Луї, хай швидше кінчає снідати, бо плямиста вже під сідлом, жде не діждеться залізячки між зуби. Еге! Аж танцює на камінні, так хоче на травичку в прерію.
— Ти збираєшся їхати в прерію, Луїзо? — спитав плантатор, спохмурнівши й не приховуючи свого невдоволення.
— Так, тату. Я думала проїхатись.
— Не можна.
— Он як?
— Я тільки хочу сказати, щоб ти не їздила сама. Це не личить дівчині.
— Чому, тату? Я ж часто їжджу сама.
— Атож, чи не занадто часто.
Останні слова змусили дівчину злегка почервоніти, хоч вона й не була певна, що саме хотів сказати батько. Та допитуватись вона не стала, а навпаки, визнала за краще остерегтися, і це видно було й з її відповіді.
— Гаразд, тату, коли ти не дозволяєш, я більш не їздитиму. Виходить, ви цілий день будете десь там У своїх справах, а мені сидіти ув"язненій у цьому похмурому будинку? Оце так, по-твоєму, я маю жити
ebooksa