А про інші численні судна, особливо таку дрібноту, як мікронезійські човни-катамарани, що також потрапили в радіацію, ніхто й не згадав. І не дивно — край світу, забута богом і людьми земля.
Наш курс лежав через увесь океан — на південний захід.
По сто вісімдесятому меридіану, де ми йшли, і трохи праворуч та ліворуч од нього було безліч мілин і банок.
Ще в дитинстві хвилювали мене — викликаючи допитливість, пробуджуючи потяг до розгадки, — написи на атласах і географічних картах. Якщо там стояло гав. — знав, це значить: гавань; лаг. — лагуна; м. — мис; ск. — скеля. Ну, і так далі.
Але ж траплялися й інші написи: ПС, СС, ЕД. Що воно? — сушив я голову. Учитель географії не знав теж.
Лише ставши моряком та вдосталь «насмакувавшись» солоної водиці, зрозумів, що воно й до чого. ЕД, як і СС, свідчило: існування того чи іншого острова, позначеного на карті, сумнівне. Абревіатура з літер ПС розшифровувалась так: положення сумнівне.
Таких позначок особливо багато на морських маршрутних картах, де суднам дається так званий рекомендований курс.
Простуючи в південно-західному напрямку, наш траулер лавірував серед усіх тих ПС і ЕД, а на салінгу фок-щогли постійно стояв дозорець, щоб вчасно попередити про небезпеку.
Кажуть, ніби в океані є «блукаючі острови», які то з"являються над хвилями, то знову зникають. Про це розповідається і в самоанській казці «Саналала». Та й відомі мореплавці минулих віків стверджували існування «блукаючих земель». Той же Коцебу, що в цих широтах, де плавав і наш СРТ, шукав і не знайшов острови Корнвалліса й Сан-Педро.[48]
Так чи інакше, а ми пливли з обережністю і на маршрутних картах біля рифів та островів, буцімто розташованих у тих широтах — Рене, Сан-Педро, Рионал, Барбер, — стояли позначки: ПС та СС.
Декотрі з них, за свідченням сучасних мореплавців і зокрема дослідників з «Витязя», таки були. Але, як то кажуть: береженого й бог береже.
В цьому ми переконалися на власному досвіді.
Одного разу в надвечір"я біля десятої паралелі північної широти, де, за лоцією і картами, не повинно бути ніяких суходолів, раптом прямо по курсу нашого СРТ нізвідки з"явився острівець — невеликий, плаский.
Спочатку ми подумали, що нам назустріч пливе величезне судно, та, підійшовши ближче, переконалися — суходіл.
Нас здивували його обриси: формою він нагадував чубату голову, що виткнулася з води, з лисою маківкою посередині. Бо й справді, якась патлата зелень буйно кучерявилася лише на узбережжі, пагориста ж маківка була гола.
Не інакше — підводний вулкан серед коралових рифів, з якого вичавилась магма, таким чином утворивши крихітний острівець… Потім на коралове кришиво хвилі принесли насіння рослин і ті забуяли. Так, крихітка по крихітці, виникло нове життя, як воно виникає взагалі.
Та нас ще більше здивувало, що острівець був заселений. Як тільки ми до нього наблизилися, з"явилися люди. Один… два… три… — ми нарахували п"ятеро остров"ян-робінзонів. Вони махали руками, закликаючи пристати до берега.
Того дня (вже зовсім повечоріло) наш капітан не наважився на висадку; відійшовши подалі в океан, лягли в дрейф. Вранці знову підійшли до незнайомого острівця.
Розділ двадцять четвертий
НЕПРИКАЯНІ БЛУКАЧІ
ebooksa