Смерть в океані

Дитина народилася — я став працювати ще більше. Дома майже не бував. Юля росла без батька.

Ах, Юля, Юля, моє карооке диво, якби ти знала, яка ти для мене дорога і як мені було тяжко розлучатися з вами!

Розділ двадцять другий

РОЗУМІТИ ЛЮДЕЙ — ШАНУВАТИ ГІДНІСТЬ

— Ти, хлопче, спостережливий, як Дерсу Узала! — наближаючись до дерева гумор, крикнув Савелій Гудзонович. — Біля ковбані не тільки хтось лущив горіхи, а й загубив ось це, — і він підняв над головою щось схоже на копаницю.

— Лопата? — запитав я.

— Ні, тесак, виготовлений з перламутрової мушлі й коряги, — відповів Гудзонович. — Чого ти й досі сидиш, як чорногуз, на тому гуморі? Мерщій сюди!

Я сховав записник Кузьмича під «подушку», так і не дочитавши й не дізнавшись, що ж було далі. Порачкував по дереву вниз.

— Бачиш, — показав саморобний тесак Гудзонович.

— Справжнє мачете, — доторкнувсь я пальцями до леза.

— Ось тобі й дух святий, Василю Петровичу, — перейшов на офіційний тон Толстиков. — Значить, на острові ми не одні.

— Але ж наші оглядини свідчать про інше.

— Ну, по-перше, ми оглянули не ввесь суходіл. У північно-східній частині ніхто з нас так і не побував. По-друге, тубільці могли припливти з іншого острова.

— Що їм тут робити, якщо дерева з їстівними плодами всохли, а город із таро-бабаї зовсім занедбаний, поріс бур"яном?

— Я не пророк, тому на твоє запитання однозначної відповіді дати не можу, — розвів руками Савелій Гудзонович. — Одне скажу: видно, була якась поважна причина, що змусила людей відвідати наш острів.

— Ви кажете: наш, ніби він і справді наша власність.

— Не власність, а все-таки ми його освоювали. Ну, та ти до слів не присікуйся, не звинувачуй мене в експансії.

— Що ви! Я ж бо знаю ваше справжнє ставлення до колоніальних народів — тричі слухав вашу лекцію «Колоніалізм — найвища форма експлуатації».

— Спасибі. Дякую за увагу!

Цими словами, між іншим, Толстиков ще на «Вихорі» закінчував кожен свій виступ і повчання, адресоване нам, матросам. Ввічливість, очевидно, збереглася з днів його діяльності як лектора, хоч, правда, причетний він був в основному до макаронної промисловості — інспектував макаронні фабрики. Словом, макаронник — не той, що стоїть за верстатом, працює на потоці, а який лише в дудочку дме та іншим лапшу на вуха вішає.