— Ви тепер зрозуміли, що я сказав вам у коридорі? — усміхнувся Зандель.
— Чудово все розумів і тоді, — байдуже відповів Дементьєв.
— Ви від"їжджаєте з сьогоднішнім пароплавом чи завтра?
— Завтра…
— О, значить, мені зробили високу честь — я від"їжджаю разом з Мельхом. І на першому ж кораблі!..
Дементьєв намагався бути цілком спокійним:
— Я взагалі не розумію, чому така паніка з від"їздом? Фронт зовсім непорушний.
— Тут — так, там — ні… — Зандель махнув рукою вбік.
— Де це?
— Ви дитина, Рюкерт! Не сьогодні-завтра англосакси будуть там, куди ми з вами відправляємо вантажі. Зрозуміло?
— Зрозуміло.
— Це по-перше. По-друге, Мельх турбується і про себе. Якого дідька йому сидіти в цьому мішку? Він свою справу зробив.
— Щасливої дороги, майоре! — сумно сказав Дементьєв. — А я піду спати.
— До нової зустрічі, капітане! — Зандель потиснув руку Дементьєву. — Ви все-таки хороший хлопець…
— Коли відходить ваш транспорт?
— Опівночі…
Дементьєв вийшов на вулицю і повільно пішов додому.
Так… Ситуація більш-менш ясна: зграя Мельха тікає. Але чому вони не беруть його і собою? Пояснення може бути тільки одне: Мельх боїться мати зайвих свідків своєї діяльності в цьому місті. Тим більше, що Рюкерт не своя, так би мовити, людина і новачок. Але Мельх міг би сказати прямо, що «відділ свою роботу закінчив, і ви, капітане Рюкерт, більше мені не потрібні». Навіщо йому ця гра? «Ідіть відпочивати, а завтра — за роботу». Чи не прихована тут небезпека? Адже свідок перестає бути небезпечним тільки тоді, коли він мертвий. Так, на квартиру, мабуть, іти не варто. Але куди ж іти?..
Роздуми Дементьєва були надзвичайно точні. За півгодини до того, як Мельх вирядив його відпочивати, він розмовляв з Брандтом. Той і справді похвалив Дементьєва, а Мельх вважав за свій приємний обов"язок нагадати йому, що слинька Лемке перевіряв саме Брандт. З цього і почалася розмова, за хвилину було вирішено долю Дементьєва.
Брандт іронічно запитав:
ebooksa