— О, капітане! Як добре, що ви прийшли! Я просто не знав, що робити з вашим чемоданом. Просив ваших колег, щоб вони його взяли, — ніхто не бере. А нам наказано готель запечатати.
Дементьєв слухав портьє і тихо сміявся:
— Дякую, дорогий… Дуже дякую!..
Хазяйка квартири зустріла Дементьєва якось дивно: не поздоровкалась, дивилася на нього з презирливою посмішкою. Її дочка прочинила трохи двері з своєї кімнати, але, побачивши Дементьєва, гучно грюкнула ними. Тільки увійшовши в свою кімнату, Дементьєв почав догадуватись, що сталося в квартирі. Стіни кабінету були голі, а на підлозі валялися рами од картин.
— А де картини? — суворо запитав Дементьєв у хазяйки, що стояла на дверях.
— Де? — хазяйка неприродно засміялась. — Це я у вас повинна спитати.
— Нічого не розумію… — щиро промовив Дементьєв, вичікувально дивлячись на хазяйку.
— Вночі з"явився ваш товариш по службі і пограбував квартиру.
— О котрій годині це сталося?
— Близько дванадцятої…
— Який він на вигляд? Смію вас запевнити, мадам, що це страшенне непорозуміння.
— Це був офіцер у шкіряному пальті, високий, з мертвими очима.
«Брандт», — одразу догадався Дементьєв, але й далі вдавав дуже здивованого:
— У шкіряному пальті?
— Так.
— Яке в нього звання?
— У нього не було відзнак.
— У нас таких немає.
— Дивно, а він вас прекрасно знає і дуже шкодував, коли довідався, що вас немає. Він навіть не повірив мені і якось по-дурному шукав вас за шафою і під ліжком.
— Ви, мадам, стали жертвою авантюриста, — переконливо промовив Дементьєв.
ebooksa