— Прочитайте і запам"ятайте.
— Дуже вдячний вам, — запам"ятавши пароль, промовив Дементьєв, важко підвівся, побажав фельдфебелеві на добраніч і пішов.
Усе гаразд. Тепер, якщо з явкою неблагополучно, є де провести решту ночі. Дементьєв подивився на годинника — скоро почне розвиднятися. Треба поспішати…
Дзвінок у явочній квартирі, мабуть, не діяв. Дементьєв натискував на кнопку кілька разів, у відповідь — глуха тиша сонного будинку. Дементьєв постукав рішуче і гучно. За дверима почулися кроки і обережний старечий голос:
— Хто там?
— Відчиніть! — владно наказав Дементьєв.
Двері прочинилися трохи, але хто там був у темряві, за дверима, Дементьєв розгледіти не міг.
— Скажіть, чи не у вас живе військовий лікар Нельке?
— Ні. У мене живе обер-лейтенант Грімм.
Дементьєв завмер. Початок пароля-відповіді було сказано вірно, а кінець не сходився.
Крізь прочинені двері висунулася сива голова, і Дементьєв почув шепіт: «Завтра в залі поштамту о чотирнадцятій годині…»
Двері захлопнулися. Дементьєв швидко пішов сходами униз. Думка його працювала швидкими поштовхами; ніби гострий промінчик світла, вона встромлялася в тривожну темряву небезпеки… Явка в руках гестапо? Але тоді навіщо їм було міняти пароль? Хіба не краще б для гестапо, якби він вірно сказав пароль і увійшов у квартиру, де б його можна було легко схопити? Може, вони спочатку хочуть узнати його зв"язки і спеціально для цього перекрутили пароль, а тепер за ним почнуть стежити?.. А може, явка просто в небезпеці і її хазяїн сповіщає про це зміною пароля? Але як розцінювати призначення зустрічі на поштамті?.. Чесне бажання хазяїна явки?.. Чи це зроблено під диктовку гестапо?.. Але навіщо гестапо відкладати його арешт на якихось десять годин і потім робити це в людному місці, а не зараз, тут, без свідків?.. Лишається одне: ці десять годин вони все-таки хочуть за ним постежити. І ось коли стане в пригоді готель для офіцерів…
Дементьєв ішов вулицею то швидко, то повільно, створюючи цим труднощі для можливого спостерігача. Навмисне пройшов крізь два патрулі, користуючись паролем, одержаним від фельдфебеля. Проминувши патруль, причаювався в ніші воріт, ждав, поки до патруля підійде спостерігач. Але ніхто не підходив. Ні, за ним ніхто не стежив, і це певною мірою підтримувало версію, що завтрашнє побачення на поштамті не зв"язане з гестапо. Так чи інакше, а швидше в готель. Треба відпочити. Крім того, ще тоді, коли заходив у штаб, він розраховував, що цей готель може йому знадобитися не тільки для відпочинку…
Коло під"їзду готелю «Брістоль» густо стояли автомашини. Смішно виглядала фронтова танкетка, що втиснулася серед них. З неї лунало богатирське хропіння — водій спав на передньому сидінні, висунувши через борт довгі ноги в стоптаних чоботях.
Крізь обертові двері Дементьєв увійшов у вестибюль. За стойкою портьє нікого не було.
— Чи є тут хто живий?
З-за гардини вийшов молодий чоловік. Кинувши на Дементьєва байдужий погляд, він розгорнув величезну книгу.
— Капітан Рюперт?
— Рюкерт! — сердито поправив Дементьєв.
— Пробачте. Триста п"ята кімната. Третій поверх. Ліфт, на жаль, не працює. І, будь ласка, тихенько, — там уже спить майор Зандель.
ebooksa