Майор засміявся:
— Віддаю перевагу заощадженням без блукання болотами.
Вони дружньо попрощалися, і Дементьєв пішов у місто.
Насамперед треба сходити в комендатуру — відмітити посвідчення, про що попереджав фельдфебель. Так, порядок є порядок. Панове німці дуже не люблять, коли порушується порядок…
Іти в комендатуру Дементьєв не боявся. Адже він пред"явить там справжнє посвідчення офіцера восьмої дивізії. Його вибрали з цілої купи документів убитих і взятих у полон гітлерівців після того самого бою, про який Дементьєв тільки що розказував майору Занделю. У власника цього посвідчення виявилися ще листи й інші документи, які давали змогу взнати про нього те, що було дуже важливо для його двійника—Дементьєва. На посвідченні тепер тільки фотокартка була не справжня, але, зовсім випадково, у гітлерівця і в Дементьєва виявилася і деяка зовнішня схожість. Це теж було неабиякою обставиною. Про свого «попередника» Дементьєв знав багато що, він навіть навчився писати його почерком.
Словом, Дементьєв увійшов в комендатуру без найменшого побоювання. Офіцер комендатури, що відмічав посвідчення, взяв у Дементьєва книжечку, подивився в неї, зробив запис у гросбуху, поставив маленький трикутний штампик і повернув.
— Який відділ штабу викликав? — недбало запитав він, знову підсовуючи до себе гросбух.
— Я приїхав по призначення.
— Ага! Тоді пред"явіть картку відкріплення з попередньої посади.
— У мене її нема! — стримуючи тривогу, роздратовано відповів Дементьєв.
— Як це нема? — Очі в офіцера округлились: він зіткнувся з найстрашнішим — з порушенням порядку.
— Отак, — нема, і все! Ви чули, мабуть, про трагедію восьмої дивізії? Чи, може, вас якась картка хвилює більше, ніж загибель цілої дивізії фюрера?
Офіцер не збентежився.
— Мені відома ця трагедія… але порядок є порядок…
— Скажіть, хто повинен був підписати цю картку?
— Начальник штабу.
— Він убитий.
— Тоді — його заступник.
— Теж убитий. Хто ще?
Офіцер задумався і потім сказав:
ebooksa