— Ні.
— І ніяких сумнівів?
— Не розумію вас, шеф.
— Вона понад два тижні без руху. Ви доповідаєте: поліпшення не настало. А істеричні паралічі виліковуються порівняно швидко…
— Рішер вразлива, нервова особа.
— І це гальмує одужання?
— Так. Вона переконала себе, що ніколи не одужає. Я неодмінно вилікую її, але потрібен час.
Абст приводить Карцова до свого робочого приміщення. Розмова триває.
— Час, час! — вигукує Абст і, сідаючи за стіл, гладить папугу. — Саме його й бракує нам з вами, дорогий Рейнхельт. Я б сам лікував її, та не можу — зайнятий, дуже зайнятий, колего. А попереду ще стільки важливого діла.
Абст бачить, ще співрозмовник почуває себе ніяково, і по-своєму тлумачить його стан: новий лікар наляканий, приголомшений. Що ж, дуже добре! Але в усьому треба знати міру. І Абст вирішує трохи розважити його.
Простягнувши до папуги руку, він двічі ляскає пальцями. У відповідь пташка спритно перекидається на сідалі. Ще щиглі — і новий пірует папуги.
— Подобається вам мій малюк?.. Це подарунок, Рейнхельт. Подарунок людини, котра виплекала й виховала мене.
Папуга одержує порцію корму. Абст певний час стежить, як птах дзьобає, потім звертається до Карцова:
— Так ось, Рейнхельт, ви повинні знати: незабаром сюди привезуть нову партію божевільних. Їх треба швидко підготувати до роботи. Це буде доручено вам. Подбайте, щоб до того часу Рішер видужала.
— Гаразд, шеф, я докладу всіх зусиль.
— Ну, а які ваші взаємини? Ви їй сподобалися?
— Не знаю. Здається, не дуже. Вона мовчить. Іноді плаче. Дуже нервова особа.
— Щось питала?
— Тільки те, що стосується лікування. І ще: коли-не-коли у мене просить сигарету.
— Рішер одержує скільки їй належить.