Безумці

Він ретельно розминає м"язи ніг. Ноги Рішер стрункі, м"язи добре розвинуті.

— Займалися спортом?

Мовчання

— Займалися, — впевнено каже Карцов. — І я знаю: це був велосипед!

Очі Рішер напівзаплющені. У неї довгі круто зігнуті вії. Карцов згадав про велосипед, і вії здригнулися.

Він уважно роздивляється дівчину: тонкий, прямий ніс, повні губи, зовсім ще дитячі, густі світлі брови, що зрослися на переніссі… Звичайне лице. І очі звичайнісінькі — трохи задумливі і сумні.

Зустрінеш таку десь під Воронежем або на Ставрополі — і не відрізниш од тисячі інших.

Закінчивши процедуру, Карцов сідає на табуретку, виймає сигарети.

— Втомився, — признається він. — Дозвольте закурити?

Рішер киває.

— Чи не хочете підтримати компанію?

Дівчина бере сигарету. Карцов довго намагається запалити вогонь, та сірники безнадійно погані. Тоді Рішер простягає руку до столика в головах, намацує запальничку.

— Дякую. — Карцов прикурює.

Погляд Рішер зустрічається з поглядом Карцова, у якому сьогодні доброзичливість, теплота.

— Втомився, — повторює Карцов усміхаючись. — Відпочину трохи, й почнемо гімнастику… До речі, я теж захоплювався велосипедом.

Він з гумором розповідає, як одного разу на шосейних гонках збив необережного перехожого.

— І як ви думаєте, хто був цей перехожий? — вигукує він. — Мій сусіда по дому, з котрим у нас були давні незлагоди. Певна річ, він не повірив, що це випадковість…

— Ви все вигадали, — спокійно каже Рішер.

— Вигадав, — признається Карцов.

— Навіщо?