Безумці

Розшуки нічого не дали. Корвет повертався до бази.

Він одійшов, і підземелля ожило. Плавців негайно підняли з нар, вивели з тунелю. Майданчик біля лагуни освітили, спустили на воду буксирувальники. Десять чоловік на чолі з Глюком вирушили на середину лагуни і занурились у воду.

Ще десять плавців залишилися на березі.

Абст покидає майданчик. По дорозі він звично торкнувся рукою клямки стінного сейфа — перевірив, чи замкнуто сховище.

Карцов скоса стежить за ним. Так, він не помилився в здогадах: допомагаючи одягати плавців, він бачив — респіратори виймали з сейфа. Нижня частина залізної шафи геть уся захаращена півметровими металевими веретенами й короткими конусами; мабуть, це міни й детонатори до торпед.

Та сейф неприступний — ключі Абст носить із собою. От якби встановити контакт з Мартою Рішер! Проте вона мовчить. Після пам"ятної розмови про кінозйомки Карцов багато разів приходив до своєї пацієнтки. Він ждав активності і з її боку, та не дочекався. Не зрозуміла натяку? Чи не вірить йому, боїться? Як усе складно!

Радист сповзає з сидіння крана, довго сякається. Від напруження шия у нього червоніє, на вилицях виступають плями.

— Проклятуща вогкість! — каже він, витираючи долонею госрий ніс. — Вогкість така, що всі ми тут ноги витягнемо… Ну, лікарю, як справи? Трохи звикли, призвичаїлись? От уже справді дав вам бог робітку. — Підборіддям він указує на плавців, що сидять біля води. — Ради всього святого, будьте насторожі з ними!

— Спасибі за попередження. Шеф і Рішер мені все пояснили. Не турбуйтесь.

Радист нахиляється, щоб поправити шнурок повстяного черевика. Карцову видно його тонку шию, прозорі рожеві вуха, що стирчать обабіч воскової лисини.

— Послухайте, лікарю, — каже він, не підводячи голови, — а що коли візьмете мене в помічники? Знайдіть слушну хвилину і шепніть шефові: важко, мовляв, самому, хай допоможе Вальтер.

— Гаразд…

— Згодні?! — радісно вигукує Вальтер. Він випростовується і змовницьки підморгує. — Тільки про нашу бесіду нічичирк. Ви самі все це обміркували й вирішили. Згода?

— Авжеж. Принагідно скажу шефові. Вдвох було б легше: я роблю дослідження, пораюся біля приладів. Ви водите людей на роботи чи, скажімо, роздаєте їм препарат.

— От-от, лікарю, поцілили в самісіньку точку! — Вальтер посміхається, морщить рухливе безбороде лице. — А я готовий. У мене багато вільного часу. — Він витягає бляшанку з цукерками, вибирає леденець, акуратно кладе до рота. — І Глюку теж анітелень!

— Як хочете.

Радист веде розмову далі. Карцов відповідає йому, всміхається, а думає про інше. З голови не виходить тайник, де Рішер заховала камеру. Карцов добре бачить скельний уламок, котрим завалено розколину…

Тайник треба використати, щоб знайти спільну мову з дівчиною. Але як?

У лагуні рух. Випливають Глюк і його супутники. П"ятеро з них буксирують по касеті — точнісінько такій, у якій лежав індієць. Отже, прийшов човен і привіз нову партію божевільних, про яку згадував Абст.

Вальтер спритно орудує краном, витягуючи з води вантаж.