Безумці

А що має бути?

Човен прийде на базу, і його передадуть морській розвідці. Потім — табір, якщо він витримає і доживе до табору.

Карцов відкидається на койці, заплющує очі. Отже, тринадцятий день полону. Годують полоненого непогано, не б"ють. Більше того, його відконвоювали до командира човна, і той намагається розпочати розмову, на всі способи варіюючи тему: «Ми чесні німці». Розмова не вийшла.

Це сталося днів десять тому. Відтоді полоненого не турбували.

А вчора човен атакував корабель. Торпеди влучили в ціль. Як повідомив довгообразий, жертвою піратів був транспорт союзників, що намагався без охорони проскочити небезпечний район.

Як же розрахуватися з фашистами? Карцов думає про це день і ніч, розробляє нові й нові проекти знищення човна і тут же відкидає: їх не можна здійснити. Він годинами лежить нерухомо, заплющивши очі. — Тільки б не бачити тих, хто поряд. Йому все здається — хтось із них убив Гліба.

Гліб — старший брат. Він поставив Кирила на ноги. Сам, бо багато років тому батько залишив сім"ю і кудись поїхав, а невдовзі померла мати. Гліб пішов з інституту, став креслярем — це давало можливість працювати вдома. Сусіди радили розшукати батька, зажадати допомоги. Гліб відмовчувався, супився.

Кирило пригадує: на плиті кипить бак з білизною. Гліб креслить тут же, на кухонному столі, скоса стежачи за братом, котрий вчить урок. Гліб встигав усе: і господарювати, і креслити, і давати легеньких щигликів Кирилові, коли той, бува, закуняє над підручником…

А потім вони одночасно вступили до інституту: Гліб довчатися на інженера-мостовика, Кирило — в медичний. Останні роки вони жили нарізно: старший служив в одному з українських міст, молодший — на флоті. Домовилися зустрітись улітку сорок першого, разом провести відпустку. Гліб загинув у перший же місяць війни…

Повільно минав час. Корпус човна легенько тремтить — працюють мотори. Холодно. Повітря затхле, застояне.

У відсіку кроки. Карцов пізнає човгаючу ходу свого вартового. Підійшовши, довгообразий штовхає в бік полоненого.

— Вставай!

Незабаром Карцов опинився в маленькій каютці, поблизу центрального посту, віч-на-віч з командиром підводного човна.

— Я доповів про вас моєму командуванню. Мені наказано…

Підводник не встигав закінчити. В переговорній трубці голос:

— Командира корабля прошу на центральний пост.

Німець швидко виходить.

Ввімкнуто сигнал тривоги. По настилу відсіків застукотіли матроські черевики. Завиваючи, на тонкій ноті загуділи електродвигуни.

Човен, що причаївся в океанських надрах, кидається в атаку.