Безумці

Карцов підтягнув ноги, опустив голову у воду. Ось здалося: внизу майнула тінь. Наважившись, він пірнає їй навперейми. Ні, нема нічого.

Він продовжує шлях.

І пливе далі.

Думка про акулу не дає спокою. Тепер він певен, що їй заважає світло, що вона, як і всі хижаки, чекав: темряви.

А вечір надходить. Сонце вже торкнулося води. Щ кілька хвилин, і сутінки огорнуть море.

Він пливе. Шия і руки набрякли, ноги стали важкі. Перевернувшись на спину, він розкидає руки. Голова у воді, на поверхні лише очі та ніс. Відпочинок.

Він куняє в нагрітій сонцем воді, і йому ввижається Каспій.

Семирічним хлопчаком він цілісінькі дні просиджував на кам"яному парапеті набережної, висмикуючи саморобною вудочкою дурних масних бичків. Через рік з цього парапету він стрімголов кидався в піняві хвилі й, на подив роззявам, спливав кроків за двадцять од берега.

А потім були далекі шлюпочні походи до островів — за гадюками та пташиними яйцями для шкільних музеїв, з довгими сповненими романтики вечорами біля вогнища.

Якось знайомий епроновець подарував йому окуляри з гумового водолазного шолома. Того дня Каспій був на диво тихий і прозорий. Милуючись ним, хлопчик довго стояв на скелі і все повторював рядки, що запам"яталися йому:

«О, спокій моря! О, поплисти б у його простори, подалі од берегів, залишитися на самоті посеред його німої тиші!»

Він подумав: дивно, як однаково можуть мислити дві зовсім різні людини — французький літератор П"єр Лоті і російський хлопчак. Начебто разом складали ці слова…

Потім він надів окуляри і плигнув у воду. Був приголомшений тим, що несподівано побачив. Звідусіль його оточили фантастичні яскраві барви. Жовтий, зелений, червоний, синій, фіолетовий кольори, їх відтінки були щедро розкидані на піску і скелях, на водоростях і пропливаючих рибках. І кожна барвиста плямочка блискотіла і яскріла так, наче це був малюсінький коштовний камінець.

Так він уперше ознайомився з підводним світом. І вже не міг жити без моря.

Він вивчив кисневий дихальний апарат, десятки разів спускався під воду.

На цей час він уже був студентом-медиком. Надумав: стане лікарем, піде служити на кораблі, присвятить життя вивченню моря.

Він мав на увазі мирні кораблі. А трапилось так, що він став лікарем на сторожовику!..

Повернувшись до дійсності, Карцов робить кілька сильних гребків. Закинувши голову, дивиться на небо. Ще недавно воно було світло-блакитне, тепер стало бузкове. Надходить ніч. У цих широтах ніч заступає день майже раптово.

Тижні полону не минули безслідно. Він страшенно стомлений. Так хочеться хоч на мить заплющити очі, виключити свідомість, волю!

Аби не акула! Йому все здається: вона десь тут недалеко.