Безумці

— А що коли я обдурю вас? — тихо мовив Карцов. — Спочатку дам згоду про людське око, а потім підведу? Повернусь до своїх і розповім усе, як було. Що тоді?

— Укладаючи угоду, завжди ризикуєш. — Командир човна знизує плечима. — На жаль, це неминуче. Та ви повинні знати: у мене нема відчуття, що риск надмірний. Коротше, я певен, що маю справу з порядною людиною.

— Порядна людина не зможе мовчати, знаючи про потоплення госпітального судна.

— Це порядність дурня! Ви, зрозуміло, жартували?

— Ні!

Німець підводиться:

— Ні?.. І ви відмовляєтесь од порятунку? Навіть не спробуєте обдурити мене?

— Я ненавиджу вас! Усіх ненавиджу і зневажаю — до останнього вашого солдата!

Тарах!.. Після сильного удару в обличчя Карцов летить до дверей. Тут його хапають, витягають з каюти. А він кричить, пручається, рветься.

Каюта командира в носовій частині човна. Відсік, де тримають Карцова, міститься в кормі. Полоненого тягнуть через центральний пост.

І раптом гуркіт. Човен захитався. Вибух, ще. Гасне світло.

Вибухи, вибухи!

Начебто гігантські тарани б"ють в корпус підводного корабля. Його кренить, і до відсіку ллється вода.

Конвоїри щезли. Карцов приголомшено притиснувся до перегородки. Темрява, тупіт, галас. Командир кричить, вимагає ввімкнути аварійне освітлення. Лампочки загоряються і одразу ж гаснуть. Знову удар, і відсік сповнюється пронизливим свистом — в ньому губляться зойки жаху, болю.

Карцов щільніше притискається до стіни: горе, якщо попадеш під струмінь стиснутого повітря, що виривається з пошкодженої магістралі!..

А вода прибуває. Вона вже по пояс, по груди…

Попереду, звідки плеще вода, слабкий проблиск. Треба наважитися! Кілька глибоких віддихів, і Карцов пірнає в потік. Шалено працюючи руками й ногами, він проривається вперед. Ось вона, пробоїна — велика дірка з вдавленими всередину краями. За нею піняве зелене світло. Отже, човен біля самої поверхні.

Карцов пролазить в пробоїну, звиваючись усім тілом, щоб не торкнутися гострих країв пошматованої сталі.

І ось він уже в морі, а повз нього повільно пливе в безодню конаючий корабель. Звідти і долинають приглушені крики, удари сталі об сталь і гучні пістолетні постріли…

Все ближче водяна поверхня. Над головою наче зігнуте дзеркало. Воно гойдається, відбиваючи людину, котра спливає.