Безумці

— І не Францію, — промурмотів Кан. — Я не її мав на думці.

— Кого ж?

— Англію, мій фюрер. Англія — це острови…

Гітлер неуважно глянув на розвідника:

— Острови? Певна річ! Але їх підкорить повітряний десант, або морський, або задушимо блокадою — я ще не вирішив, як саме. Проте за всіх обставин британський флот повинен опинитися тут! — Гітлер витягнув руки, розчепіривши пальці, повільно стиснув їх у кулаки. — Я захоплю його, Кан, а не пущу на дно, як цього домагаєтесь ви. Зрозумійте, нарешті, що без британського флоту нам ніколи не поставити навколішки Америку!.. А щодо нової могутньої національної зброї, надзброї, зброї перемоги, то вона буде! Я ціную вашу завбачливість і енергію, але торпеда, яку ми створимо, це повітряна торпеда, літаюча!..

Настала пауза.

Гітлер сидів, постукуючи по столу пальцями.

— Америка!.. — прошепотів він. — Її атакують звідусіль: німці, італійці, японці. —Несподівано він підвівся, всім корпусом обернувся до співрозмовника. — Але найважливіше — Росія. Затямте, Кан: Росія — це ворог номер один!

Знову настала пауза. Гітлер стояв, заклопотаний якимись своїми думками, і дивився в простір.

Ось, начебто опам"ятавшись, він показав підборіддям на фотокартки і майже ласкаво запитав:

— Ну, а якщо мій друг Муссоліні дізнається, що ви нишпорили в його кишенях? Боже вас борони, Фрідріх Кан. Якщо таке станеться, я не дам за ваше життя навіть ламаного гроша.

Другий розділ

Сонце хилилося до обрію, коли «оппель» виїхав на берег великого озера. Біля дерев"яної пристані погойдувався катер. У кокпіті[8], прихилившись до штурвалу, сидів чоловік у сірому светрі, спортивних штанях і круглій в"язаній шапочці.

Це був Артур Абст.

Побачивши автомобіль, він схопився з місця, допоміг Кану перебратися на борт судна.

— Сподіваюсь, усе гаразд? — запитав він, запускаючи мотор.

Кан похитав головою, одвернувся.

Вміло зманеврувавши, Абст вивів катер на чисту воду і взяв курс до далекого лісистого острова.

— Що ж усе-таки скоїлося? — запитав він.

Кан почав розповідати про недавню аудієнцію.