Безумці

Збігали тижні, а повідомлення про човен не надходили. Спочатку це не лякало командування — в поході човен мав дотримуватися радіомовчання.

Та минули всі терміни, а «Випера» не повернулась. Пошуки не дали наслідків. І тоді оголосили, що човен загинув безвісти.

А згодом німецький рефрижератор, що плив з вантажем бананів повз ту саму базу, виловив командира «Випери». Офіцер був украй виснажений. Але якщо життя ще жевріло в ньому, то розум бідолаха втратив.

Фрегатен-капітена Ханно Брегмюллера привезли в Німеччину, де найкращі спеціалісти взялися його лікувати. Проте все було марно — хворого визнали безнадійним. Разом з його розумом було поховано таємницю загибелі «Випери».

Зрештою моряка передали в «І—W–І». Бретмюллер не мав сім"ї, родичів, і Абст міг робити з ним що завгодно…

Кан підвів голову й глянув на Абста.

— Ану лишень, поговоримо про Бретмюллера. Давно він у тебе?

Абст відімкнув шафу, дістав пачку карток, узяв потрібну.

— Фрегатен-капітена Ханно Бретмюллера привезли в лабораторію сорок вісім днів тому, — сказав він, проглянувши запис.

— Що з ним сталося?

Абст замкнув картки в сейф, підсів до гостя, задумливо потер скроні.

— Сьогодні ви неодмінно поїдете? — спитав він. — Може, заночуєте в мене?

— Але… навіщо?

— Навіть не знаю, як пояснити. — Абст почекав, зазирнув Канові в очі. — Хотілося б відкрити вам одну цікаву справу.

— Кажи!

— На це треба багато часу. Лишайтеся, шеф, не шкодуватимете. До того ж, ви добре виспитесь — повітря тут чудове, не таке, як у Берліні.

Кан замислився. Розвідник з багатообіцяючим майбутнім, медик, що вже зарекомендував себе сміливими експериментами над в"язнями, — все це дивно «синтезувалося в Абсті. Його життя минало на очах Кана, і все-таки Канові не раз спадало на думку, що він по-справжньому не знає Абста.

— Це стосується Бретмюллера? — запитав Кан.

— Так.

— Гаразд, я зостануся. Але ти доводив: він безнадійний?