Безумці

— Зрозуміло, і ви вперше бачите цього джентльмена? — звертається він до Карцова.

— Так, уперше! — кричить Карцов. — У вас є радіо, зв"яжіться із своїм командуванням, нехай запитають Москву!

Лейтенант, що нотував допит, кладе перо і підводить голову.

— Ви згодні, щоб туди було надіслано і ваше фото? — каже він. — Вас не лякає відповідь, яка надійде з далекої Росії?

— Я наполягаю на цьому… Я вимагаю!..

— Гей, ви, тихше! — капітан-лейтенант супиться. — Скоро ви досхочу репетуватимете.

Поки точиться суперечка, Абст сидить нерухомо. Ніби його не обходить, що відбувається в салоні. Капітан-лейтенант обертається до Абста:

— Розповідайте, як ви потрапили до бухти? Якими засобами користувалися, щоб висадити в повітря док? Хто це зробив?

— Скільки запитань!.. — Абст морщиться. — А потім, коли я відповім, мене знищать?

— Розповідайте щиро, і я постараюся зберегти вам життя.

— Заприсягаєте?

— Так, якщо будете відверті.

— Гаразд. — Абст кілька хвилин мовчить, начебто збирається з думками. — Я німець, член бойової групи плавців з п"яти чоловік, нас доправив підводний човен. Він випустив нас, лежачи на грунті. Ваші люди — роззяви. Ми проникли крізь загорожу під самісінькими їхніми носами.

— Буксируючи підривні заряди?

— Саме так.

— Заміновано було тільки док? А кораблі?

— Опинившись у бухті, ми попливли до об"єктів, котрі кожному було визначено заздалегідь. Несподівано мій дихальний апарат відмовив. Я змушений був піднятися. Сховавшись біля стіни молу, я намагався відремонтувати його. Не встиг…

— Закінчивши, ви повинні були повернутися на човен? Він чекає на вас?

— Цього я не скажу.

— Відповідайте, — кричить капітан-лейтенант, витягаючи пістолет. — Даю півхвилини строку.