Він пильно дивиться на Карцова. В його очах лють, ненависть. Ствол автомата повертається. От-от пролунає черга. І Карцову здається: він має рацію, цей здоровенний моряк, який ніби от-от заплаче.
— Облиш, Джабб! — чути з борта лінкора.
Матрос наче прокинувся. Широкою п"ятірнею він тре чоло, важко переводить дихання.
— Ведіть його сюди! — наказує той самий голос.
— Єсть, сер, — матрос закидає голову. — Накажіть спустити фалінь, сер. Полонений не може рухатися.
«Полонений»! У цьому конвоїр не мав сумніву. Про те, що Карцов назвав себе радянським офіцером, він і не згадав.
Як же поставляться до нього на кораблі? Що коли й начальники цього матроса… Дурниця! Трихвилинна розмова по радіо із своїм командуванням на материку, запит звідти в Москву, і все буде гаразд.
Згори, подали трос. Матрос Джабб обв"язує ним Карцова, береться за трос сам, і ось вони вже повисли в повітрі.
Над палубою їх розвертають і опускають. Торкнувшись опори, ноги Карцова підломлюються. Він упав би, кота б його не підтримав конвоїр.
Карцова тягнуть палубою, вштовхують у двері. Він мружиться від яскравого світла.
— Розплющ очі, — вимагає матрос, — розплющ очі й відповідай!
Карцов змерз. Його проймає холод. На лобі й на щоках — кров: він поранив лице, коли його вихопили з води і з усієї сили кинули на палубу катера.
— Холодно? — кричить Джабб. — Зажди, скоро стане жарко! Якби моя воля, підсмажив би тебе на вогнику!
Карцов тремтить дедалі дужче. Кров із великого садна на лобі заливає очі, заважає дивитися.
Хтось накидає йому на плечі ковдру, подає скляночку. Цокочучи зубами, ковтає раз, потім удруге і відчуває, як по шлунку розпливається тепло. Закоцюблі м"язи розслабилися. Дихати легше.
— Хто ви такий? — запитує чоловік біля столу.
Це лейтенант — показний, ставний, з темними уважними очима. От він узяв сигарету, лизнув її язиком, ніби заклеїв скручену цигарку, сунув у рот.
— Хто ви такий? — повторює своє запитання лейтенант, підносячи до сигарети сірник.
Карцов пояснює.
— Ну-ну. — Лейтенант морщиться. — Побережіть свої байки для інших.
ebooksa