Безумці

Матрос востаннє оглядає товариша:

— Ну, брате, відвоюємось, шукатиму тебе. Місто, звідки ти родом, я запам"ятав. Ти вже теє… не помри доти!

І він жартівливо тицьнув кулаком у груди Карцова. Він навмисно грубий, у його голосі, жестах бравада. А очі дивляться журливо…

— Ну, все! — Джабб рішуче розрубав долонею повітря. — Рушили!

Він підходить до дверей, стукає.

— У гальюн, — недбало цідить він у відповідь на запитальний погляд вартового. — У хлопця болить живіт.

Одійшовши трохи, вартовий пропускає обох. Джабб бере свій автомат, що стояв у коридорі, відводить затвор.

— Уперед, — командує він.

Палуба зустрічає їх могильною чорнотою теплої похмурої ночі. Періщить дощ. З берега тхне горілим. Тихо, тривожно.

Карцов мимоволі спиняється.

— Йди! — шепоче Джабб і підштовхує його в спину.

Карцов ступає кілька кроків і наштовхується на перешкоду. Це кнехт, про який згадував матрос.

Присівши навпочіпки, він квапливо обмацує литу чавунну колоду. Еге, ось він, трос.

— Хутчій, — чує він Джаббів шепіт, — швидше обертайся. Ось на, тримай!

— Він передає Карцову пакет з шоколадом і цукром.

— Візьми й це!..

Джабб намацує Карцову долоню й кладе в неї важкий плоский предмет. Це складаний матроський ніж.

Ніж і пакет покладено до кишень штанів, в одній з яких уже лежить сітка для волосся.

Карцов стискає руку рятівника. Ковзнувши за борт, він зависає на тросі.

Ось і вода.