Безумці

— Ну й ну! — шепоче Джабб. — Он воно як може бути… І він закидав тебе запитаннями: зараз, мовляв, виведу його на чисту воду! Так було?.. Ти повинен знати: після розмови з тобою він одразу пішов до майора, не злякався. Там йому відмовили — хотів до самого адмірала дійти. А вийшло: списали хлопця з корабля, та ще й посадили на тиждень. Це означає — не сунь носа не в своє діло…

— У мене прохання.

— Кажи!

— Можна надіслати листа?

— Ні.

— Перехоплять?

— Розумієш, він запізниться… — Джабб супить брови, відвертається.

— Отже, мене… скоро?

— Завтра.

— Все одно, — повторює Карцов, — все одно, треба надіслати листа!

— Я все розмірковую, що б таке вигадати, — задумливо каже матрос.

— Пізно!

— Пізно, коли вб"ють. Доти не пізно. — Джабб стискає кулаки. — Чи сам вирішив накинути на шию зашморг?

— Але що можна зробити?

— Тікати! — вигукує Джабб.

Карцов приголомшено дивиться на, матроса. А Джаббові очі блищать від збудження.

— Тікати! — рішуче повторює він. — Ти ж сам хотів… Тепер пропоную я! Може, відмовишся?

— Я втечу, а вас судитимуть.

— Буде суд чи ні, це поки що тільки балачки. Найімовірніше, якось минеться. Звичайно, вліплять так, що шкіра тріщатиме. Але ж заради такого… — Джабб хапає Карцова за груди. — Тікай, росіянине! Можливо, зустрінеш конвой — кораблі часто проходять північніше бази. Якщо трапиться таке, тоді все гаразд. А ні — то краще загинути в морі, ніж гойдатися в зашморгу!

— Тікаючи, я таким чином підтверджу…