— Візьми!
Чоловік прискорює ходу.
— Візьми! — владно повторює Рішер.
Голий зупиняється. Рішер підходить до нього. Карцов чує, як чоловік шматує папір, плямкає.
— Добре, — каже Рішер. — А тепер — спати. Спати, Зігфрід. Мерщій у ліжко!
Чоловік зникає в тунелі.
Кілька секунд Рішер дивиться йому вслід, гучно зітхає, затуляє долонями лице. До Карцова долітає схлипування.
— Боже, — шепоче Рішер, — боже праведний, змилуйся наді мною!..
А потім відбувається уже зовсім дивне. Несподівано вона підходить до води, хапає все, що лежить у її великій сумці, жбурляє в лагуну.
— Ось, — кричить вона голосом, що зривається, — ось тобі, ось!..
З цієї сумки Рішер викидала харчі, якими годувала пірнальників. Тепер Карцов розгледів, що це — брикети, загорнуті в папір. Схожі на голландський шоколад. Німці дають його своїм льотчикам та морякам, і він як трофей частенько дістається радянським воїнам.
Подумати тільки, шоколадні плитки плавають десь поряд!
Тим часом Рішер випорожнила сумку й повільно пішла геть. Голова її нахилена, руки стомлено висять вздовж тіла.
Недалеко від тунельного входу вона ховає кінокамеру. Саме ховає: спускає в розколину і закидає отвір кам"яними уламками.
Потім гасить прожектор і йде.
Зачекавши, Карцов крадеться до трапа. Біля самої скельної кромки в щілину впало два брикети в червоно-білому папері. Він бере один, — розриває папір. Ні, це не шоколад. На долоні брусок легкої жовтавої речовини з тонким фруктовим ароматом.
Покуштувати?
Несподівано в свідомості постають нерухомі обличчя плавців, їхні порожні, мертві очі. І особливо ясно він бачить чоловіка, що тільки-но зник у тунелі. Рішер годувала його отакими брикетами, вона була дуже наполеглива… Тим, що буксирували циліндри та мішки, теж давала цю їжу…
Жбурнувши у воду жовтий брусок, Карцов довго тре пальці об камінь.
Десятий розділ