Бічне відгалуження тунелю. Печера в печері. Щось схоже на камеру в скелі. Середину приміщення займає довгий стіл, оббитий цинком. У кутку біля дверей дві шафи із скляними боковинами, заставлені хірургічним інструментами та медикаментами. Обстановку доповнюють кілька табуреток — металевих, пофарбованих білим. А на тросі, протягнутому від стіни до стіни, — велика лампочка з відбивачем, що спрямовує світло на стіл, тоді як стіни та склепіння затінено.
У далекій од дверей стіні великий пролом. За ник — скелі, що спускаються до лагуни. Тут і заховався Карцев. У нього на руці годинник, круглий водолазний годинник. Він узяв його з стелажа на майданчику. Опріч того, відклав акумуляторний ліхтар у водонепроникному кожусі, але тільки відклав і залишив на місці. Ліхтар допоможе Карцову знайти орієнтир у стінній розколині, через яку він пройшов до цього грота. Він дістанеться назад по скельному лабіринту, діждеться відпливу й вийде в море.
Такі плани. А поки що він жде. Чверть години тому Карцов побачив Абста. Той вийшов з печери, не погасивши світла. Отож, повернеться.
Карцов опинився тут після невдалої спроби пройти в тунель з боку майданчика. Двічі наближався до вихідного отвору тунелю й обидва рази відступав: десь у глибині горіло світло, звідти чулися голоси, стукіт друкарської машинки. Карцову потрібні були їжа, зброя. Певно, все це можна знайти тільки в тунелі. А тунель був неприступний. Тоді свою увагу він зосередив на вогнику, що горів десь удалині, в стіні грота. Вогник спалахнув приблизно з півгодини тому, світив безперервно, рівно.
Карцов спустився у воду і поплив на світло.
Так він опинився на скелях біля пролому в стіні печери.
Він був готовий до того, що може зустрітися з Абстом. І все ж, коли Абст з"явився в печері, Карцову перехопило подих.
Абст увійшов, і майже зразу в дверях замаячила постать рудобородого здорованя.
— Шеф, — неголосно сказав він, — схоже, що Рішер знову…
— Що? — Абст обернувся до нього. — Знову істерика?
— Плаче, шеф. Замкнулася й несамовито кричить.
— Поклич її, Глюк.
— Краще б самі, шеф. Ви ж знаєте, дівка з характером. У мене на таких сверблять кулаки. Боюся, не стримаюсь, шеф!..
Абст вийшов. Глюк пішов слідом. Все це сталося з чверть години тому. І ось знову в коридорі кроки. Абст і Рішер входять до печери. Жінка йде, витираючи хустинкою очі.
— Можете сісти, — сухо кидає Абст.
Рішер сідає на табуретку. Опустивши голову на руки, вона плаче.
Так минає кілька хвилин. Поступово жінка заспокоюється. Ось вона глибоко зітхнула, випросталася, одвела від лиця руки.
— А тепер кажіть. — Абст закидає ногу за ногу. — Ви щось хотіли сказати мені? Кажіть, я слухаю.
— Човен… пішов, — шепоче Рішер.
— Так, пішов. — Абст облизує губи. — Виникла небезпека, що його можуть виявити. Тому, розвантажившись, він знявся з грунту й відплив.