Амок

З-за спини Радан-Бого з"явився новий чоловік — яванець років тридцяти п"яти, одягнений у голландську військову форму. Він злегка махнув рукою на знак привітання і зупинився, ляскаючи себе по чоботях стеком.

— Мангко-Негоро, мабуть, зовсім забув, до кого з"явився і перед ким стоїть, — з ненавистю зирнув на нього сусухунан.

— А великий сусухунан, мабуть, забуває, що підполковник голландської армії не може триматися так, як тримаються вони, — зухвало відповів Мангко-Негоро, показуючи стеком на простягнутого Радан-Бого.

Сусухунан зблід і, здавалося, готовий був зробити щось рішуче, але стримався і глухо промовив:

— Під цим мундиром ти ховаєш усе зле. Ну, кажи, чого тобі треба?

— Я чув, що ти не святкуватимеш свято Сурах. Якщо це правда, то може продаси мені свого тигра для бою звірів?

Сусухунан підвівся і з гонором відповів:

— Ти завжди ловиш найгірші і найзліші чутки. Тигр мені самому потрібний для бою звірів у свято Сурах.

Він одвернувся і відійшов убік, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

— Як хочеш, — сказав Мангко-Негоро, знизавши плечима, і вийшов геть.

— Ця гадина збирає всі плітки. Звідки вони пішли? — грізно крикнув сусухунан на Радан-Бого.

Той зовсім прилип до землі.

— Хай господар мій зараз же відітне мені голову, коли я маю до цього якесь відношення, — простогнав неборак.

— Іди й попередь резидента, що я хочу відвідати його, — наказав сусухунан і почав нервово ходити з кутка в куток.

Радан-Бого задом виповз за двері.

Маленька сімейна сцена з Мангко-Негоро є одним з багатьох наслідків голландської політики. Цей Негоро був племінником сусухунана і офіційно вважався його наслідником. Через те що в Суракарті не було постійного закону про наслідників, голландці самі вибрали його з родини сусухунана і запропонували імператорові визнати його. «Пропозицію» було прийнято.

Нічого й казати, що голландці вибирали такого наслідника, який тілом і душею належав їм. Йому голландці так само платили гроші (тисяч двісті на рік), давали під його команду спеціальний загін війська, а щоб він менше залежав від сусухунана і той не міг чіплятися до нього і вимагати загальних надзвичайних знаків пошани, зробили його голландським підполковником з неодмінною умовою носити цей мундир завжди. Він мав окремий палац, окреме господарство і фактично не залежав од імператора.

Не слід думати, що голландці були особливо прихильні до наслідника. Ні, до обох вони ставилися однаково, але сусухунан дуже виразно відчував, що коли він втратить ласку в голландців, то наступного ж дня легко і зовсім законно на його місці опиниться його наслідник. А сам наслідник завжди був радий допомогти імператорові втратити цю ласку.

Почулися гарматні постріли: це було ознакою того, що його величність виїжджає з кратона. Ці постріли давали сусухунану величезне задоволення. Ще б пак: самі голландці так шанують його! За якимись там голландськими правилами не можна стріляти після заходу сонця. Тому сусухунан ніколи не виїжджав після заходу, щоб тільки не позбутися цієї приємності. І голландці щедро жертвували на таку важливу справу кілька кілограмів пороху. Треба ще додати, що сусухунан взагалі рідко виїжджав з свого кратона. Для цього щоразу треба було «порадитися з молодшим братом», а цей брат дуже часто «не радив» виїжджати. Тому великий імператор майже весь вік сидів у своєму кратоні, ніби під арештом.

Відчинилася брама, і на майдан висипала ціла юрба придворного люду в найрізноманітнішому і найбарвистішому вбранні, наче якийсь карнавал. Воїни з списами і щитами, царські зброєносці, сановники під своїми паййонгами, різні слуги, з яких двоє несли золоті царські плювальниці.