Амок

До заходу сонця лишалося годин зо дві. Стомлені товариші попадали на дно човна і під ласкавим промінням сонця зігрілися, висохли і поспали. Через годину прокинулись бадьорі, докучали тільки голод і спрага. Надвечір подув вітерець зі сходу.

— Ех, якби був парус! — пошкодували колишні рибалки. — Можна було б поїхати далі як слід. А так, мабуть, доведеться шукати притулку на березі.

— Це буде дуже неприємно, — сказав Салул. — І висадитись важко, і блукати на березі довго доведеться, і небезпечно, особливо без зброї. Залишимо це на випадок, коли нічого іншого не буде. А тепер треба якось використати попутний вітер. Шматок щогли у нас лишився, прив"яжемо до нього весло.

— А парус?

— А парус зробимо з нашого одягу. Мотузки допоможуть налагодити цю справу.

Сонце вже сідало в море, коли човен вирушив у дорогу. Дивовижний парус, зв"язаний з різнобарвних сорочок, штанів, виправдав себе: човен посувався з швидкістю близько чотирьох кілометрів за годину. Коли стемніло, під"їхали ближче до берега і просувалися вздовж нього.

— Якщо так будемо йти всю ніч, то завтра вранці доїдемо, — розмовляли моряки.

Що там тепер робиться? Де «Саардам»? Чи заховали зброю? Чи переправили в Бантам? Чи підготували виступ? А зволікати не можна, бо стривожені власті тепер поведуть рішучий наступ. І багато чого було обмірковано, поки човен тихо посувався вздовж високих темних берегів. Ось блиснув на березі вогник. Хто там: ворог чи свій? Але все одно — треба йти мимо.

Праворуч тихо гудуть буруни, під човном хлюпає вода. Позаду виглянув з моря місяць, величезний-величезний, червоний. І так близько, що здається, влучив би в нього каменем. Заблищали смуги води, виразніше проступили скелі, а, значить, і човен на воді. А тут ще вітерець зовсім стих, і човен зупинився.

— Це вже зовсім не до речі! — сказав Гейс.

— Тихо! Слухайте! — прошепотів Салул.

Друзі прислухалися. І ось звідкілясь до них долинув гомін натовпу. Гомін глухий, далекий, але досить виразний. Можна було розібрати, що гуде схвильований народ. Правда, жодного слова, навіть окремого голосу не вдавалося почути, але загальний тривожний гомін був виразний.

— Звідки це? — здивувалися товариші і звернули свої вуха та очі на берег. Однак там нічого особливого не можна було помітити. Звичайні скелі, міжгір"я, ліс, але гул ішов не звідти, а десь нижче, ніби від підніжжя скель.

— Невже десь у фіорді зібрався народ?

Але й біля фіорду нікого не було видно.

Ось серед гомону почувся далекий дзвін, а потім наче спів.

— Що за диво таке? — знизав плечима Гейс. — Чи молебен який?

— Якщо молебен, — зазначив Салул, — то принаймні європейський, бо у нас дзвону і співу нема.

— Значить, ще більше дивно.

Придивляючись до берега, вони схилилися нижче і приклали вухо до краю човна. Звуки посилились.