Амок

— Чи не у воді все це відбувається?

— Цього лише невистачало! — сказав Гейс.

— Стривайте, я послухаю, — сказав один з рибалок, перехилився і опустив у воду голову. Потім, висунувшись, сказав:

— Там!

Тоді й інші опустили голови у воду.

Звуки стали сильніші, виразніші і різноманітніші. Чути було, як вони складалися з різних окремих звуків. Ось ніби курка квокче, ось голуб туркотить, там паче струни мелодійно гудуть, а потім знову гомін.

— То, значить, це правда! — раптом крикнув інший рибалка.

— Що правда?

— Та батько мені казав, що є такі риби — барабанщики, які роблять ці звуки. Але я сам досі не чув їх.

— Як же вони це роблять?

— А дідько їх знає!

Тоді вже й Салул згадав, що десь-колись так само чув про риб"ячі співи, але вважав це за байки^[23].

— А щоб їм! — засміявся Гейс. — Чого тільки на світі нема! Ну, їдьмо шукати вітру.

На щастя, шукати довго не довелося. Вже через кілька кроків вони випливли з затишшя, і човен поплив далі. Подорож була такою спокійною, що, розрахувавши час варти, три чоловіки могли спати. Оскільки вони були голі, треба було щільно тулитися один до одного, щоб зігрітись.

О годині четвертій, коли на варті був один з рибалок, човен підійшов до Скель Ластівчиних Гнізд. Було відомо, що інсургентів треба шукати далі, тому товариш проїхав мимо. На березі було так само тихо й безлюдно, як і в інших місцях, і ніщо не свідчило про колишні події.

Минула ще година. Вітер почав слабшати, піднявся легкий туман. Треба було будити Салула і Гейса, які мали в останню мить взяти керівництво до своїх рук.

— Чи проїхали Скелі Ластівчиних Гнізд? — спитали вони, прокинувшись.

— Минули.

— Чому не розбудив нас?

— Ви ж казали, що нам треба їхати далі.