Діти капітана Гранта
Коли загадковий персонаж упевнився, що майорова байдужість зводить нанівець усі його спроби, він схопив свою трубу, розсунув її — вона стала завдовжки чотири фути — і застиг, розчепіривши ноги, — достоту отой стовп при дорозі, — навівши свій прилад туди, де вода й небо зливалися на виднокрузі. Через п’ять хвилин він опустив трубу й сперся на неї, наче на ціпок, але нараз вона склалася сама собою, і незнайомий, втративши раптом підпору, мало не простягся на палубі біля грот-щогли.
Хтось інший на місці майора принаймні посміхнувся б, але він і оком не моргнув.
Тоді незнайомий вирішив брати іншого способу.
— Стюарде! — вигукнув він з виразною іноземною вимовою.
Прислухався. Ніхто не йшов.
— Стюарде! — гукнув він удруге, дужче.
Містер Олбінет саме проходив поблизу, прямуючи до камбуза, котрий містився під шканцями. Як же він здивувався, почувши, що його гукає якийсь довготелесий чоловік! “Відкіля він тут узявся? — подумав Олбінет. — Чи не приятель містера Гленарвана? Ні, це неможливо!”
Однак він зійшов нагору й наблизився до незнайомого.
— Ви — судновий стюард? — спитав його той.
— Так, сер, — відповів Олбінет, — але я не маю честі…
— Я пасажир каюти номер шість, — перебив його мову незнайомий.
— Каюти номер шість? — здивувався Олбінет.
— Саме так. Вас звуть?
— Олбінет.
— Гаразд, друже мій Олбінете, — мовив чужоземець з каюти номер шість, — то подбайте про сніданок і не гайтеся. Ось уже тридцять шість годин, як я не мав у роті ні ріски, тобто я проспав тридцять шість годин поспіль, що можна пробачити людині, котра одним духом, ніде не зупиняючись, примчала з Парижа до Глазго. Скажіть, будь ласка, коли тут снідають?
— О дев’ятій, — мимохіть відповів Олбінет.
Незнайомому забажалось перевірити годинника, і на це пішло чимало часу, бо він натрапив на нього лише в дев’ятій кишені.
— Добре, — сказав він. — Але зараз немає ще й восьмої! От що, Олбінете, дайте мені поки що бісквітів і склянку шеррі, щоб я діждав сніданку, бо я падаю з виснаження.
Олбінет слухав, нічогісінько не добираючи, а незнайомий говорив і говорив, навдивовижу легко перестрибуючи від одного питання до другого.