— Одмовитися! Чому?
— Тому що ви пливете далі й далі від Індійського півострова.
— Яким чином?! Капітан Бертон…
— Я не капітан Бертон, — озвався Джон Манглс.
— Але “Шотландія”…
— Це судно не “Шотландія”!
Здивування Паганеля справді було невимовне. Він глянув на серйозне обличчя Гленарвана, на Гелену і Мері Грант, які дивились на нього доброзичливо-співчутливо, на усміхнений вид Джона Манглса, на незворушного майора; по тому, знизавши плечима й зсунувши на носа окуляри, він вигукнув:
— Що за жарти!
Але в цю хвилину погляд його ненароком упав на стерниче колесо, що мало на собі напис з двох слів: “ДУНКАН. ГЛАЗГО”.
— “Дункан”! “Дункан”! — вигукнув Паганель у розпачі й прожогом кинувся сходами вниз до своєї каюти.
Як тільки невдаха-вчений зник, усі, опріч майора, вибухнули голосним сміхом. Сісти в Едінбурзький поїзд замість Думбартонського — іще так-сяк, але переплутати кораблі й плисти в напрямку до Чілі, гадаючи, ніби їдеш в Індію, — це вже нечувана неуважність!
— А втім, мене зовсім не дивує, що таке сталося з Жаком Паганелем, — сказав Гленарван. — Він зажив собі слави на подібних пригодах. Йому трапилось видати друком чудову карту Америки, так він примудрився якимсь робом впхнути туди й Японію. Проте це не заважає йому бути відомим ученим, найвидатнішим поміж французьких географів.
— Але що ми робитимемо з цим бідолахою? — спитала Гелена. — Не можемо ж ми везти його в Патагонію.
— А чому б і ні? — спокійно заперечив Мак-Наббс. — Ми ж не відповідаємо за його дивацтва. Уявіть собі — він сів не в той поїзд. Невже заради нього поїхали б у інший бік?
— Ні, звичайно, але він вийшов би на найближчій зупинці, — сказала Гелена.
— Що ж, — мовив Гленарван, — він і тепер може це зробити — висісти, коли схоче, на першій нашій стоянці.
В цю хвилину Паганель, упевнившись, що багаж його на судні, повернувся на палубу, нещасний і засоромлений. Він безперестану повторював прикре слово: “Дункан”, “Дункан”, наче не міг знайти інших у своєму словникові. Він бігав туди й сюди, оглядаючи оснастку яхти, вдивляючись у безмовні обрії океану. Нарешті він підійшов до Гленарвана.
— А куди йде “Дункан”? — спитав він.
— До Америки, пане Паганелю.
— А куди саме?