— Чи не пообіцяли ви йому чого, що я маю ствердити?
— Лишень одне, мій друже, — що ви докладете всіх зусиль, аби пом’якшити долю нещасного в майбутньому.
— Добре, люба Гелено. Хай приведуть до мене Айртона.
Леді Гелена пішла до себе, а боцмана відвели в кают-компанію, де на нього чекав Гленарван.
Розділ XIX
УГОДА
Щойно боцман опинився перед Гленарваном, вартові вийшли.
— Ви хотіли поговорити зі мною, Айртоне? — спитав Гленарван.
— Так, сер, — відповів боцман. — Віч-на-віч?
— Так, але я гадаю, якби й майор Мак-Наббс та пан Паганель чули нашу розмову, було б краще.
— Краще для кого?
— Для мене.
Айртон говорив спокійно. Гленарван пильно глянув на нього й наказав запросити сюди майора й Паганеля, які зараз же прийшли.
— Ми вас слухаємо, — мовив Гленарван, скоро його друзі розмістилися за столом.
Кілька секунд Айртон збирався з думками і тоді сказав:
— Сер, за усталеним звичаєм всяка угода укладається між сторонами в присутності свідків. Ось чому я попросив, щоб тут були цан Паганель та пан Мак-Наббс. Бо ж те, що я вам хочу запропонувати, є, власне кажучи, ділова угода. Гленарван, котрий вже призвичаївся до Айртонових витівок, й оком не моргнув, хоч будь-яка угода між ним і цією людиною видавалась дещо дивною.
— Що ж воно за угода? — спитав він.
— Річ ось у чім, — відповів Айртон. — Ви хочете дізнатися від мене про певні деталі, які, можуть вам придатися. А я хочу дістати від вас деякі пільги, вельми для мене важливі. Ніщо задарма не дається. Підходить вам така оборудка чи ні?
— Що ж це за деталі? — жваво запитав Паганель.
— Ні, — заперечив Гленарван, — що це за пільги?