— Тоді ви допустились би помилки з погляду зоології.
— Але не з загальнолюдського, — заперечив майор.
— Та це ж просто обурливо! — вигукнув Паганель. — Як на мене, то я, навпаки, подбав би, щоб до ковчега потрапили й мегатерії, і птеродактилі, й взагалі всі допотопні тварини, котрі, на жаль, відтоді перевелись…
— А я вам кажу, — наполягав Мак-Наббс, — що Ной вельми добре зробив, покинувши їх напризволяще, коли тільки вони справді існували за його часів.
— А я вам кажу, — не вгавав Паганель, — Ной учинив погано, й вчені його проклинатимуть довіку!
Присутні, слухаючи цю суперечку двох друзів про старого Ноя, не могли втриматись од сміху.
Майор, який ніколи в своєму житті ні з ким не сперечався, наперекір своїм переконанням, щодня мав сутички з Паганелем. Здавалось, у вченого був особливий талан під’юджувати майора.
Гленарван, за своїм звичаєм, втрутився до спірки:
— Прикро це чи ні, з наукового погляду чи з загальнолюдського, але нам доведеться погодитися з тим, що хижаків нема. Паганель, звичайно, і не сподівався на зустріч з ними в цьому повітряному “лісі”.
— А чому б і ні? — озвався вчений.
— Хижі звірі на дереві? — здивувався Том Остін.
— Аякже! Звичайна річ! Американський тигр, ягуар, коли за ним женуться мисливці, частенько шукає порятунку на дереві. Така тварина, зненацька захоплена повінню, могла б знайти схованку між гілляччям омбу.
— Сподіваюсь, вона вам не трапилась? — спитав майор.
— Ні, — відповів Паганель, — хоч ми й обійшли увесь “ліс”. Дуже шкода, то були б знамениті лови! Адже ягуар — лютий кровожерний хижак. Йому досить раз ударити лапою, аби скрутити коневі в’язи. А коли він закуштуе людського м’яса, то жадатиме його завжди. Найдужче він полюбляє м’ясо індіанців, потім негрів, потім мулатів і, нарешті, білих.
— Я просто у захваті, що мені припало четверте місце, — мовив Мак-Наббс.
— Пхе! Це доводить лишень, що ви анітрохи не смакуєте ягуарові, — зневажливо мовив Паганель.
— Дуже радію з цього, — жваво відповів майор.
— Але ж це принизливо! — вигукнув незгідливий Паганель. — Адже білі проголошують свою вищість поміж людей, та, видимо, добродії ягуари цієї думки не поділяють!
— Хай так, мій хоробрий Паганелю, — мовив Гленарван, — але як, серед нас немає індіянців, негрів і мулатів, то я дуже радий, що тут немає і любих вашому серцю ягуарів. Нам і без них кепсько…
— Кепсько? — вигукнув Паганель, вчепившись за це слово, що могло надати нового повороту суперечці. — Ви скаржитесь на свою долю, Гленарване?