— А потім?
— Перетинає Індійський океан.
— А далі?
— Зачіпає злегка острів Сен-П’єр Амстердамської групи.
— А по тому?
— Перетинаючи Австралію, проходить провінцією Вікторія.
— Далі?
— Полишивши Австралію…
Остання фраза повисла в повітрі. Може, вчений завагався? Не знав, що казати далі? Ні. Але з верховіття розітнувся божевільний зойк, шалений крик. Гленарван і його друзі пополотніли й перезирнулись. Невже скоїлося нове лихо? Невже бідолашний Паганель упав? Вільсон і Мюльреді вже кинулись були його рятувати, коли раптом показався довжелезний тулуб. Паганель падав сторчака з гілки на гілку, руки його марно силкувались за щось вхопитися. Був він живий чи мертвий? Невідомо. І він неминуче впав би в рокітливі хвилі, якби майор не підхопив його дужою рукою.
— Щиро дякую, Мак-Наббсе! — вигукнув Паганель.
— Та що вам? Що сталося? — спитав майор. — Знову ваша одвічна неуважність?
— Так! Так! — відповів Паганель, ледь віддихуючи. — Так, неуважність… цього разу феноменальна!
— Що ж саме?
— Ми помилялись! Ми ще й досі помиляємось! Помиляємось весь час!
— Кажіть же, про що йдеться!
— Гленарване, майоре, Роберте, і ви всі, друзі мої, слухайте! Ми шукаємо капітана Гранта там, де його немає!
— Як-то так? — вигукнув Гленарван.
— І не тільки немає, але й ніколи не було!
Розділ XXIV
ПТАШИНИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ТРИВАЄ