Заповіт мисливця

22
18
20
22
24
26
28
30

Зі стін рікою ринуло сяйво — червоне, зелене, синє, жовте, біле, і всі ці кольори мінилися найрізноманітнішими відтінками.

В глибокій тиші, що запала в цю мить, з уст Тамари зірвалося протяжне:

— А-ах… Яка краса!

І справді, мало кому з нас доводилося бачити таке диво. Ми дивилися на Олега, чекаючи, що той скаже, але він мовчав. Оглядався навколо, потім підійшов до стіни і відбив молотком грудку блискучої породи. Потримав її в руці, повертів і кинув на землю. На обличчі його несподівано з"явився вираз смутку й розчарування.

Тамара підійшла до хлопця, обняла його за плечі і з тремтінням у голосі запитала:

— Олег, Олежка, що трапилось, чому у вас такий сумний вигляд?

Олег піймав руку дівчини, притис її до обличчя і вимушено посміхнувся. Але одразу ж стрепенувся, кашлянув і пояснив:

— Ця краса, товариші, тільки про око.

Всі ми аж здригнулися, геолог знав, що казав, і його висновок ніби обдав нас холодним душем. Казкову красу стін печери ми вважали за виявлені, нарешті, поклади незмірної цінності, і раптом Олег заявив, що, незважаючи на чарівний блиск та сяйво, вся ця краса — пустоцвіт!

— Олегу Андрійовичу, не вірю, ви помиляєтесь! — вихопилось у Чижова.

— На жаль, не помиляюсь. Хоч з погляду геології це явище — справді рідкісне, але суть його від того не міняється. Ми перебуваємо в порожнині, яка утворилася внаслідок руйнування двох розколин. Навколо залягають поперечні кварцові жили, в яких розпилено трохи золота, крім того, сюди занесено з інших малих порожнин кристали гірського кришталю, аметистів та інших напівдорогоцінних самоцвітів. Ця ефектна краса справді рідкісна, але тільки про око. Не може бути, щоб мій дід, знаменитий геолог, не визначив справжньої ціни і значення цього шару скельної породи. Золотоносні жили тут, як бачите, зовсім бідні і при промивці ручним способом давали б зовсім незначний видобуток. Набагато більше могли б зробити новітні машини для добування золота. Але я сумніваюся, щоб мій дід мав їх на увазі, коли писав про великі поклади. Виходить, що ми йдемо не тим шляхом або, вірніше, не дійшли ще до місця справжніх покладів. Тож не дивуйтесь, друзі, моєму розчаруванню — я сподівався побачити зовсім інше. Проте досі нам не пощастило знайти того, що мій дід вважав скарбами. Отже, я не відгадав ще значення ліній і цифр у його заповіті.

— Це цілком ясно, хоч і невтішно, — озвався Чижов. — Треба шукати далі. З огляду на важливість ситуації, за нашим звичаєм, пропоную проголосувати…

— Згодні без голосування, — відповів за всіх Єменка і засміявся.

Ми приєдналися до нього, і поганого настрою як не бувало. З цікавістю оглянули ми стіни, відколупали собі аметистів та кришталю, щоб мати матеріальну пам"ятку про перебування в цій підземній печері мнимої краси.

Олег накреслив план печери в блокноті і кілька разів сфотографував її стіни.

Потім усі пройшли довгим коридором назад до першої печери і сіли перепочити та попоїсти. Олег знову розглядав карту, гортав блокнот з нотатками діда й батька і раптом так ляснув себе долонею по лобі, що аж луна пішла печерою.

— От голова! — гукнув він. — І як це я міг не помітити такої важливої вказівки! Ось погляньте!

Те, що він показав у своєму блокноті, не здалося мені чимсь особливим. То був опис умовного знака, який ми раніше знайшли на скелі, тобто трикутника, що означав спуск і був помічений цифрами.

Але Олег надавав цій позначці великого значення, бо на кресленні в книзі було таке саме замкнене коло, кілька ліній і цифр, які мали пряме відношення до напису на скелі… Олег раптом підвівся і пройшов трохи коридором, голосно рахуючи кроки. Потім зупинився, посвітив на стіну і радісно скрикнув. На кам"яній стіні було висічено напис: «Перший тунель направо 60 с. Увага. Провалля. Прохід».

Це несподіване відкриття ми привітали громовим «ура».