— Приїде, Хомичу, неодмінно приїде. І Пуговкін хоче з тобою побачитись. Тепер цей купець буде в нас днювати й ночувати — адже він привіз документ про призначення тебе дійсним членом геологічного комітету Імператорського географічного товариства. Трохи пізно згадали про тебе пани.
— Пізно, кажеш? Дивно, що взагалі згадали. Мені так і кортіло подякувати їм за цю честь і відмовитися від призначення, та навіщо марно дратувати тих гусаків… І де ж це той Бобров запропастився? — Феклістова душив кашель.
Незабаром приїхав Бобров, але й він нічого не міг зробити. Фельдшер розумів, що його другові вже важко допомогти.
Лишалась єдина надія: концентрований відвар жень-шеня. Велика порція цих ліків допомогла. Старому геологові полегшало, але водночас він знав, що раптове поліпшення не буде тривалим.
— Ти воскрешаєш мене, Микитовичу, а не лікуєш. Подай мені, будь ласка, бювар, я напишу Андрієві. Хочу ще раз нагадати, які обов"язки чекатимуть на нього, коли він успадкує мої тайгові скарби.
Феклістов писав помалу; рука була важка; він часто заплющував очі, мов напружено обмірковував щось. Нарешті, скінчив писати і звернувся до Орлова.
— Родіоновичу, цього листа я довіряю тобі. Обіцяй, що особисто вручиш його моєму синові, якщо я не доживу. Ти добре знаєш, скільки часу і сил пожертвував я, поки вирвав у тайги її скарби. Я хочу, щоб вони лишались в таємниці доти, доки не настануть інші, кращі часи. Після моєї смерті все моє успадкує син. Дещо я вже пояснив Андрієві, а тут даю йому останні вказівки…
— Іване Хомичу, ти бачиш усе в занадто чорному світлі…
— Я знаю, що роблю, Родіоновичу. Обіцяй, що виконаєш мою просьбу.
— Гаразд, друже. Андрій одержить твого листа, навіть якщо мені доведеться йти пішки до Петербурга. Але на такому важливому документі має бути печатка. Зачекай-но, я принесу віск.
Іван Хомич лишився сам. Він стомлено приплющив очі і незабаром поринув у сон. У цю мить тихо відчинилися двері, і в кімнату ввійшов Пуговкін. Побачивши на столі списаний папір, він оглянувся на дрімаючого Феклістова і з цікавістю почав читати. Прочитавши перші рядки, купець тремтячою рукою надів пенсне. Надзвичайно схвильований, широко розплющеними очима перебігав він рядки листа. Тільки-но встиг Пуговкін дочитати й відступити до вікна, як повернувся Орлов у супроводі фельдшера.
— Ми тут, Хомичу, — весело промовив Бобров і підійшов до ліжка. — А-а, наш пацієнт заснув. Це добре.
Оптовий торговець почав розсипати компліменти лікарському мистецтву Миколи Микитовича. Він, мовляв, десь читав, що старі греки високо цінували сон і шанували його дарителя — бога Морфіна, якому, крім цього, кажуть, треба дякувати й за знаменитий снотворний засіб морфій.
З ліжка хворого раптом почувся сміх. Гучні слова пана Пуговкіна, очевидно, розбудили Феклістова. Геолог повернув до купця своє повеселіле обличчя.
— Дивіться-но, як ви розходились. Мало того, що грецького бога Морфея ви перекрутили на Морфіна, та ще й приписуєте йому патент на винахід морфію. Ще одна така лекція — і я вмру од сміху.
— І цілком даремно, шановний Іване Хомичу. Я не хочу за це ручатися, бо йдеться про бога поганського, але щось таке я читав.
— У вас усе переплуталось, Феофане Парфеновичу, вірте мені. Чи не хотіли б ви чогось перекусити? — запропонував Бобров. — На вас чекають.
— З радістю, — подякував Пуговкін, хоч у душі й злився, що не може бути присутнім під час запечатування листа, його цікавило, чи не покладуть у конверт іще щось. Справа була дуже приваблива, і в пожадливого купця аж слина текла, коли він уявляв те багатство, що могло б потрапити до його рук, якби…
Як тільки друзі запечатали листа, Феклістов знову заснув. Бобров приписував такий стан хворого дії кореня жень-шеня.
— Якби серце було хоч трохи міцніше… Я був би майже певен, що корінь і на цей раз не підведе.