Ми рушили далі. Місцевість була горбкувата, понад стежкою виднілося чимало ям. Олег запитав, чи не провадила тут робіт якась геологічна експедиція. Але Чижов пояснив, що то ведмеді викопували тут бурундуків. Ці гризуни, дуже схожі на білок, тільки живуть вони в земляних норах, де влаштовують собі склади.
Ведмеді, певно, люблять поласувати і м"ясом бурундуків, і тими запасами, які зберігаються в їхніх складах.
Ми проїхали вузькою сідловиною між двома горами, і перед нами відкрилася чудова картина. На положистих схилах росли високі змішані ліси, і вся місцевість нагадувала величезний амфітеатр, обриси якого губилися в синювато-зеленій далечині. Примхлива природа урізноманітнила цю картину, розкидавши поміж лісовими хащами чудові барвисті луки.
Десь далеко позаду нас лишилися селища, містечка, столиці, де вирувало бурхливе життя. А тут усе потонуло в миролюбній тиші.
Не встигли ми намилуватися її красою, як щось заревіло. Потім почулося протягле жалібне виття — і все затихло.
Коні нашорошили вуха, собаки почали принюхуватись, а Єменка схопив рушницю, але потім махнув рукою, виїхав на галявину й скочив з коня. Нічого дивного: десь в тайзі точилася боротьба за життя.
Ми розсідлали коней і, жваво перемовляючись, поставили палатки.
Наші собаки — три моторні безстрашні вогульські лайки, які поводилися в дорозі тихо й непомітно — тепер бігали по галявині й розгрібали маленькі нірки ховрашків. Коли почулося ревіння, лайки рвонулися в зарості, але окрики Чижова та Єменки зупинили собак.
Поки ми ставили палатки, Олег пішов назбирати сухих дров. За мить Тамара вигукнула:
— Олег Андрійович повертається, мабуть, щось там з ним скоїлося!
Геолог біг через галявину, озирався й жваво жестикулював. Підбігши до нас, він ледве перевів дух і видавив:
— Я зустрів ведмедя! Несу із заростей оберемок хмизу, коли раптом виринає передо мною ведмідь. Став і дивиться на мене. Потім повернувся й повільно пішов собі геть, з цікавістю озираючись на мене. Тут я вже не втримався й крикнув. І ведмідь одразу ж зник, наче крізь землю провалився. Все це відбулося так швидко й так несподівано, що я навіть не встиг подумати, як мені бути.
Розповідь Олега викликала загальний сміх, — так, очевидно, намагався він показати, ніби прибіг до табору лише для того, щоб швиденько схопити рушницю, а не тому, що перелякався…
Найбільше сміявся лісничий Шульгін і сміючись запитував у геолога, чи добре той запам"ятав цікавого ведмедя, щоб колись при нагоді ввігнати йому кулю в шубу.
Тамара кинула поратися з вечерею, глянула на Шульгіна й дещо ущипливо спитала:
— Якщо ви можете давати такі чудові поради, то, певне, маєте самі в цьому чималий досвід. Цікаво, чи багатьом ведмедям ви повинні сплатити борги?
Шульгін, очевидно, не чекав такого запитання. Він здивовано поглянув на дівчину, зсунув шапку на потилицю й зітхнув:
— Дивіться, а я й не знав, що в товариша Феклістова тут є адвокат. Тому навіть і не збагну, що б мені сказати на свій захист.
— А ви спробуйте сказати правду, якщо вона навіть і гірка, — порадив Феклістов.
— Гаразд, — відповів Шульгін з удаваною покорою. — Признаюся, що таке траплялося й зі мною, аж двічі, отже, я можу тепер давати поради.
ebooksa