Але в неї перехопило дух, і вона більше нічого не могла вимовити. Коли мисливець підбіг, дівчина поточилася від слабості. Тимко підхопив її й посадив на великий пеньок…
«Що трапилось? Де той ведмідь?!»
«Не… не можу… Ніг під собою не чую…»
Нарешті, отямившись, дівчина розповіла, що біля Чорного струмка зустріла ведмедя. Клишоногий розлютився, звівся на задні лапи, забурмотів, почав плюватися й заступив їй дорогу.
«То чого ж ти плачеш, Надійко, він же нічого тобі не зробив. От почекай, достигне овес, ведмідь, напевно, прийде знову — тоді я йому дам».
Тимофій своєю широкою рукою заспокійливо гладив дівчину по плечу. Надя позирала на нього з-під мокрих вій і дивилась так віддано, начебто хлопець і справді вирвав її з ведмежих лап.
Надя була дуже гарна й моторна дівчина. Її трохи засмагла шкіра чудово гармонувала з розкішними каштановими кучерями, що спадали аж на плечі. Обличчя в неї було довгасте, а лінії ніздрів свідчили про її сторожку вдачу. Ніхто не міг сказати про неї нічого поганого, але ні тітка Докія, ні Тимкова мати не внесли її до списку наречених. Мабуть, тому, що дівчина певний час жила в місті й лихі язики розповідали про якусь романтичну історію, зв"язану з нею. Але то були звичайні плітки.
Вечір уже оповив землю, коли Тимко з Надею поверталися додому. Переживши небезпеку, дівчина дивилася на село з якоюсь особливою радістю. Потім глянула на свого супутника й вигукнула:
«Ти врятував мене! Ти заслужив, щоб я насипала тобі повну шапку золота!»
«То сип!» — запропонував Тимко й підставив свою шапку.
«Коли б воно в мене було. Але, якщо ти застрелиш того страшного ведмедя, я тебе нагороджу».
«Гаразд. Зачекай, хай достигне овес, я нагадаю про твою обіцянку».
«Аби тільки ти дотримав слова!»
Надя засміялася, зашарілась, швидко відчинила хвіртку і побігла додому.
Відцвіли луки. Літо надходило до кінця. В селі святкували обжинки — старі й молоді гуляли й розважалися. Серед гурту дівчат на сільському майдані Тимко побачив Надійку і, підійшовши до неї, спитав про її обіцянку. Надя розсміялася й запитала, чи живий ще ведмідь.
«Я саме й збираюсь на поле, може, він там вечеряє?»
«На овес? У свято?»
«Саме сьогодні. Всі зараз дома, розважаються, а на полях і в лісі панує спокій. Коли смеркнеться, я вже буду на місці».
«Ой, не ходи! Я не пішла б ні за що в світі. Той велетенський ведмідь ще роздере тебе».
«Невже ти думаєш, що я так і піду з голими руками?»
ebooksa