— Чорти, мабуть, весілля справляють, — зауважив Шульгін.
— Та година ж не підходяща, — в тон йому відповів Старобор. — Нема ні бурі, ні хуртовини.
— То ще може початись, — вставив Єменка.
— Чорти чортами, але де ділися собаки? Ні гавкання не чути, ні самих їх нема, — мовив Чижов.
Та за хвилину почулося чмихання, а потім з"явились і самі гончаки. Вони гарчали й скавуліли, ніби просячи пробачення, що повертаються ні з чим.
— Ех ви, бельбаси, — дорікав їм Чижов, — на що ви здатні!.. Ану, гайда спати!
Але собаки не заспокоювались, а один з них почав качатися по землі. Єменка присвітив, і ми побачили у нього на спині велику рану, яка сильно кровоточила.
— Ну, не хникай, — пестив його Чижов. — Поліз у бійку — то й дали здачі. Ходімо, перев"яжу тебе.
Ми зрозуміли, що собаки повернулися після відчайдушної сутички з невідомим ворогом, подолати якого їм було не під силу.
Чижов підняв ліхтар, щоб краще нас бачити, і підкреслено серйозно сказав:
— Думаю, всі за те, щоб надолужити перерваний сон. А завтра зранку підемо до гирла річки й глянемо, що там скоїлось. На добраніч.
І всі повернулися до палатки. Я з Олегом ще якийсь час обмінювались думками про таємничий нічний концерт, який, однак, не заважав лосям паруватися. Напевне, вони звикли до таких речей. А втім, хто знає, що відбувалося в тайзі під покровом ночі.
Я вже дрімав, коли геолог озвався знову:
— Ви ще не спите? Слухайте, а що як спробувати вполювати лося?
Сну як не було.
— Лося, кажете? Непогано було б, але ж спати нам лишилося небагато. Треба ж вийти вдосвіта, а це значить _ розбудити всіх інших. Не знаю, що вони скажуть на це.
— А ми й не питатимемо, — вирішив Олег. — Ми ж не маленькі, самі справимося. Чи, може, ви боїтесь?
Я випнув груди і — оскільки в темряві цього не видно було — ударив у них рукою:
— Ви ще питаєте? Невже не вірите в мій досвід?
— Боронь боже! Але ж ми вперше в тайзі, місця незнайомі, ще заблудимось?
ebooksa