Цього вечора Клоссові довелося розмовляти ще з Райлом; це була важка розмова. Здавалося, що директора заводу цікавлять тільки жінки. Він говорив про них багато й охоче, згадуючи студентські роки, а потім сказав, що терпіти не може коньяку, і пішов шукати горілки.
Клосс бачив, як він, похитуючись, протискувався крізь юрму гостей. Якісь пари ще танцювали, але вже, напевно, ніхто не чув музики, часом проривалося кілька високих нот, та їх відразу заглушав гамір розмов, а потім знову лунав над головами голос коменданта. Дружина його, теж уже трохи напідпитку, взяла Клосса попідруч.
— Ходімо до нашого маестро, — прошепотіла вона йому на вухо. Він відчув на шиї її гаряче дихання.
— Мені дуже приємно познайомитися з вами, — сказав Ріолетто. Він був зовсім тверезий. — Адже ви не вірите в магічну науку.
— Маестро знає все, — втрутилася комендантова дружина.
— Авжеж, — відповів Клосс. — Сумніви мав інженер Райл, який висловлював їх надто голосно.
Одначе Клосса щось тривожило. Німкеня міцно стискала його лікоть, а Ріолетто пронизував його поглядом. Цього вечора Клосс випив чимало, і це позбавляло його звичної впевненості в собі. Він мусив бути пильним, контролювати кожен свій порух.
— Так ви не вірите, — повторив Ріолетто.
— Ну, скажіть же йому щось, переконайте його, — защебетала німкеня.
— Я не люблю, коли мене переконують, — сухо промовив Клосс.
— Боже, яка поважність! — розсміялася вона. — Але ви все-таки говоріть! Я хочу вас чути!
Ріолетто дістав з кишені піджака невеличку скляну кульку, загорнену в хусточку, і поклав її на столик.
— Вас звуть Ганс, Ганс Клосс, — сказав він. — Ви зовсім тверезі. Ви пили небагато і чудово володієте собою.
— О, так! — вигукнула дружина коменданта. — О боже, інженер Райл уже йде! — Вона кинулася до дверей, залишивши їх самих.
— Ви не хочете, щоб я говорив, — майже ствердно промовив Ріолетто.
— Якщо у вас є щось сказати… — Вони міряли один одного поглядами. Ріолетто схилив очі. “Нічого він не знає, напевно нічого не знає”, — подумав Клосс, і його, нарешті, огорнув холодний спокій. Він підвівся з стільця. — Моє життя, пане Ріолетто, — додав він, — таке просте, що ви в ньому не знайдете нічого цікавого…
— Можливо, — відповів престидижитатор, — можливо. — І в цю мить він побачив пана Пушке, що саме проходив повз них. — Прошу до нас, — погукав він, — може, вам я зумію розповісти щось цікаве…
— О, ні! — вигукнув Пушке. — Ні в якому разі! — І він квапливо рушив до дверей.
Було дуже пізно, коли Клосс залишав резиденцію коменданта. Він вийшов тоді, як Ріолетто прощався з господинею. Вона не помітила Клосса — була вже п’яна, і він сподівався, що вона забуде про нього… Звичайно, годилося станцювати з нею ще кілька танців, — це було цінне знайомство, — але йому вже бракувало сил — він не міг терпіти просторікування німкені. Бруннер стовбичив край вікна; опинившись на вулиці, Клосс побачив ще його обличчя.
Ніч була холодна, як це буває на початку травня. Клосс засунув руки в кишені, відійшов на кілька десятків метрів і зупинився за рогом, звідкіля чудово було видно вхід до резиденції коменданта. Невже Ріолетто приїхав машиною? Якщо так, то зробити, ясна річ, нічого не вдасться… Клосс чекав.
ebooksa