— Звідкіля ви знаєте моє ім’я?
— Я ж читаю думки… Ні, пробачте, я спитав у швейцара. Я вже знаю, що ви — нова секретарка Райла і що ви не німкеня. Скажіть, сьогоднішній вечір у вас вільний?
— А ви відгадайте самі.
Вони під’їжджали до заводської брами. Ріолетто раптово загальмував і сумно всміхнувся.
— Не щастить мені в цій країні, — промовив він. — Чи можу я хоч принаймні сподіватися?
Данка усміхнулася. В цьому італійцеві було все-таки щось принадне.
Коли вона зайшла до секретаріату, було вже три хвилини на шосту. Райл стояв у дверях свого кабінету й чекав на неї.
— Запізнюєшся, — сказав він. І додав різкішим тоном: — Де була?
— Обідала з Крисею, — не вагаючись, відповіла вона. — Це моя найкраща подружка. Треба ж нам, урешті-решт, хоч час від часу зустрічатися.
— Відмагання, — буркнув він.
Данка сіла до свого столу і витягла з сумочки пудреницю. Потім підправила помадою губи. Райл мовчки стежив за нею.
— Зараз сюди приведуть літнього чоловіка, — сказав він. — Це польський вчений. Нехай зачекає в моєму кабінеті. Завари йому каву, я скоро повернуся.
Данка через силу тамувала радість; тільки б він не повернувся надто швидко, тільки б устигнути сказати Пулковському кілька слів.
Пулковського привів есесівець: він залишився в секретаріаті, а Данка з ученим зайшли до кабінету. Вона мала буквально кілька секунд. Окрім того, ще й двері в секретаріат дівчина залишила напівпрочиненими, щоб не викликати в есесівця підозри.
— Інженер Райл зараз повернеться, — голосно сказала вона по-німецькому. — Вип’єте кави?
— Авжеж, — відповів Пулковський.
Данка подала йому чашку й нахилилася до нього.
— Пане доктор, — прошепотіла вона по-польському, — ми звільнимо вас, потерпіть ще кілька днів. Де вас тримають?
Вчений здивовано дивився на дівчину.
— Хто ви така? — запитав він.