Ставка більша за життя. Частина 2

Нарешті він побачив високу постать престидижитатора. Ріолетто, ні разу не озирнувшись, ішов швидким кроком. Клосс обережно рушив за ним. На спорожнілій вулиці з’явився патруль; солдати зупинили Ріолетто голосним “Хальт!”, потім повернули йому документи і, стукнувши підборами, пішли далі. Клосс недбало козирнув, коли вони проходили повз нього… Він все ще йшов обережно, але престидижитатор, очевидно, навіть не підозрював, що за ним хтось може стежити. Він звернув у один із провулків; за кілька хвилин вони опинилися в районі, де у віллах мешкали лише німці. Клосс був здивований, він вважав, що Ріолетто зупинився в готелі…

Престидижитатор зупинився перед одним із будиночків, прочитав номер, підійшов до дверей і подзвонив. Клосс здалеку спостерігав за ним. Ріолетто чекав досить довго; нарешті двері відчинилися, і на порозі, в смузі світла, що падало з кімнати, Клосс побачив… Пушке. Він не міг помилитися! Пушке якусь мить постояв у дверях, а потім вони обоє зникли у віллі.

Що єднало цих людей? Коли Пушке побачив Ріолетто на прийомі в коменданта, він злякався або принаймні здавався переляканим, але, тим паче, в поведінці обох ніщо не свідчило про давнє знайомство, таке, що дає право робити нічні візити. Чи знадобиться на що-небудь така інформація? Чому Ріолетто сказав: “Той, хто брав участь у нападі на завод, знаходиться тут”? Кого він мав на увазі? Що він знає і що може сказати Бруннерові?

Повертаючись до центру міста, Клосс ставив собі ці запитання. Едвард мешкав на вулиці Валовій, п’ятнадцять, на третьому поверсі старої кам’яниці. Він уже спав, коли Клосс постукав у двері.

— Ти що, збожеволів? — запитав він. — Що сталося?

Клосс сів на ліжко й запалив цигарку. Він відпочивав, дивлячись на Едварда, який метушився по кімнаті; вчитель поставив воду й приготував сурогат чаю. Потім розлив у склянки каламутний напій.

— Що сталося? — повторив Едвард, коли сам нарешті сів.

— У мене є для тебе кілька доручень, — повідомив Клосс.

— Можливо, в тебе просто з нервами не гаразд? — твердо промовив Едвард. — Ти де був?

— На прийомі в коменданта. Є нові завдання.

— У чім річ?

— Якийсь Ріолетто, темний тип, очевидно, агент гестапо. Спробуй щось дізнатись. І заступник Райла, Пушке…

— Спробую…

— Найкраще хай за Пушке візьметься Данка.

— Знову Данка, — сказав Едвард. — Жаль мені цієї дівчини.

— Вона що, скаржилася?

— Вона ніколи не скаржиться. З учорашнього дня вона — секретарка Райла. Тобто заміщає секретарку, яку німець послав у відпустку до рейху.

— Дуже добре, — мовив Клосс.

Едвард довго мовчав.

— Дуже добре, — повторив він нарешті. — А ти подумав коли-небудь про те, якою ціною їй доводиться за це платити?