Дорога на схід була відкрита.
— Тепер бігом! — кинув Конан.
Бальт зціпив зуби. До Велітріума було дев’ятнадцять миль, та добрих п’ять — до Струмка Скальпів, де починалися перші поселення. Аквилонцю здавалося, що він біжить і б’ється вже ціле століття.
Рубака біг попереду, обнюхуючи дорогу. Раптом пес глухо загарчав — це був перший почутий від Нього звук.
— Невже попереду пікти? — Конан опустився на коліно і почав розглядати дорогу. — Знати б, скільки їх. Певне, тільки група. Не дочекалися взяття форту і побігли вперед, щоб вирізати людей сплячими. Ну, біжімо!
Нарешті вони побачили попереду світло між деревами, і дике жорстоке завивання пронизало їм слух. Дорога тут робила поворот, і вони зрізали її крізь чагарник. За якусь мить їм відкрилася жахлива картина. На дорозі стояв віз із нехитрим добром. Він горів. Воли валялися з перерізаними горлянками. Неподалік лежали знівечені тіла чоловіка й жінки. П’ять піктів танцювали навколо, махаючи скривавленими сокирами.
Червоний туман заслав на мить очі юнака. Він підняв лук, прицілився в танцюючу фігуру, чорну на тлі вогню, і спустив тятиву. Грабіжник підскочив і впав мертвим зі стрілою в серці. А потім двоє білих воїнів і пес напали на розгублених піктів. Конана надихав дух боротьби і надто давня расова ненависть, Бальт же палав гнівом.
Першого пікта, що став у нього на дорозі, він зустрів убивчим ударом у розмальований лоб і, відкинувши падаюче тіло, кинувся на інших. Але стрибок аквилонця був запізнілим: Конан уже вбив одного з тих, кого наглянув для себе, другий же був пронизаний його мечем раніше, ніж юнак встиг підняти сокиру. Обернувшись до останнього пікта, Бальт побачив, що над його тілом стоїть пес Рубака і кров скрапує з його могутніх щелеп.
Бальт мовчки подивився на порубані тіла біля воза. Колоністи були молоді, вона — зовсім іще дівчинка. Завдяки випадку обличчя її не постраждало і навіть у момент болісної смерті залишилося вродливим. Зате тіло… Бальт насилу проковтнув слину, і все попливло у нього перед очима. Йому хотілося впасти на землю, ридати й гризти у відчаї траву.
— Ця парочка прямувала у форт, коли їх зустріли пікти, — сказав Конан, витираючи меч. — Хлопець, певне, хотів найнятися в солдати чи взяти ділянку у верхів’ї річки. Ось що буде з кожним чоловіком, жінкою чи дитиною по цей бік Громової Річки, якщо ми не поквапимося у Велітріум.
Коліна Бальта підкошувалися, коли він пішов за Конаном. Крок же кімерійця залишався широким і легким, немов у собаки, що біг поряд. Рубака вже не гарчав і не опускав голову. Дорога була вільна. Шум від річки був уже майже не чутний, але Бальт вірив, що форт ще тримається. Несподівано Конан із лайкою зупинився.
Він показав Бальту на колію, яка звертала на північ від дороги. Колія заросла кущами, але зараз вони були зламані або пригнуті. Щоб переконатися в цьому, Бальту знадобився дотик руки, Конан же, здавалося, бачив у темряві не гірше, ніж кішка. Далі широкий слід воза завертав просто в ліс.
— Поселенці поїхали за сіллю на солонці, — пробурчав він. — Прокляття! Це на краю боліт за дев’ять миль звідси. Їх відріжуть і переб’ють. Слухай! Ти й один тут упораєшся. Біжи вперед, піднімай усіх і жени у Велітріум. Я піду за тими” що збирають сіль. На дорогу ми вже не повернемося, підемо лісом.
І, не сказавши більше ні слова, Конан завернув убік і пішов зарослою дорогою. Бальт подивився йому услід і рушив своїм шляхом. Пес залишився з ним і біг поряд. Та не встиг Бальт зробити й сотні кроків, як почулося гарчання. Він обернувся й побачив, що там, куди звернув Конан, гойдається бліде примарне світло. Рубака продовжував гарчати, шерсть у нього на загривку стала сторч, Бальт пригадав страшну примару, що неподалік звідси викрала голову торговця Тіберія, і завагався. Тварюка, поза сумнівом, переслідувала Конана. Але велетень-кімерієць уже не раз довів йому, що чудово захистить себе сам, а його обов’язок — попередити беззахисних людей, які опинилися на шляху кривавого урагану. Вигляд порубаних тіл біля воза був для нього страшнішим від усіляких примар.
Він поспішно перейшов через Струмок Скальпів і опинився біля першої хатини колоністів — довгої, невисокої, складеної з грубо обтесаних колод.
Невдоволений голос запитав, чого йому треба.
— Вставайте! Пїкти перейшли річку!
Двері відразу відчинила жінка. В одній руці вона тримала свічку, в іншій сокиру. Обличчя її було блідим.
— Заходь! — закричала вона. — Відіб’ємося в будинку!
— Ні, вам треба йти у Велітріум. Форт їх надовго не затримає. Можливо, він уже взятий. Про будинок не думай, хапай дітей і біжи!
ebooksa