Олекса Довбуш. Оповідання

— Сей, мабуть, не інакше, як самого дябла полигнув.

— О, пан Амбрози — се наша хлюба! То слава нашого повіту…

XXI

Два шляхтичі обіймали один одного. Товстіший, з величезним вусом, ганьбив тоншого:

— Пив, як канарок, а спився, як вева… Е, як я бачу, то ти ще неоперений птах в таких ділах. Ано тримайся моцно, трутню ти один… Що ти на мене видивився, як черепаха на свої яйця?

А тонший, заплітаючися язиком, добивався тільки одного:

— Ні, ти мені тільки скажи — коли у нас буде день святого Медарда?

— г Оцкнися, молодче! Медард уже пройшов давно…

— Ні, не пройшов… Бо я знаю напевно, що коли на Медарда дощ, то після нього сорок днів має бути дощетих.

— Сорок днів і сорок ночей. То буде всемирний потоп…

Якийсь шляхтич хотів заспівати старинної, але міг згадати тільки перший рядок… Тому, вибалушивши очі й відбиваючи такт рукою по мокрому столу, шість разів підряд повторив і на тім перестав.

Другий, трохи тверезіший, задавався цілями вищого порядку — ладив хор, але ревів майже сам, диригуючи несамовито:

Господарю! Хто у тебе буває в гостях, То він завжди веселий і ніколи не позіхає. Гей га, до лиха! Дайте нам кубок! А за його здоров"я нехай нам шумить у голові!

Впрочім, скоро увага всіх присутніх, хто не стратив притомності, звернулася в той бік, де був господар. Розхристаний, дикий, він затіяв якусь штуку й велів принести пару пістолетів.

Хто тверезіший, починав передчувати, що там, де огниста зброя попадає в п"яні руки, там добра не жди. Хто відважніший, почав потроху вже посуватися до дверей, аби чмихнути в потрібну хвилину геть.

— Кинь, пане Костянтине! Ти випив, рука нетверда.

— У кого рука нетверда? У мене? А хто це каже? Ано, нехай спробує…

І пан Злотніцький, узявшися в боки, оглядав усіх соколиним зором.

— Що?.. Нема охотників? Тож то. А яка в мене рука. — зараз вам покажу. Гей, Яся сюди. Під стіну його, й поставте йому бокал із вином на голову.

Ясь (тут ніхто не звав його Івасем) зблід і одразу почав труситися. Безсило поглядав він довкола себе, як загнане звірятко. Але довкола були все чужі, п"яні, на яких страшно було дивитися.

Гайдук смикнув хлопця за рукав. Це був той немилосердний Семен, якого так боялася матуся й сам Івась. Він не знав, Івась, що його мати була ще молода й гарна, що цей Семен підсипався до неї, дістав одкоша й от тепер мстився й на матері, й на синові.

— Чи ти не чуєш, що пан кажуть?