Івась затріпався весь і несвідомо почав одривати своїми рученятами величезні лапи гайдука.
— …я не хочу… пусти мене… мамо…
Пан Злотніцький, червоний, обважнілий, нетерпеливився:
— Чи довго там?
Він хотів показати гостям, що всі його прикази виконуються блискавично, отже, його система тримання хлопів у їжових рукавицях правильна. Семен коцнув хлоп"я під підборіддя. Кров показалася з уст. Він замукав, як теля, і перестав рватися.
Пан Фількевич на правах приятеля хотів був відібрати пістоля у Злотніцького.
— Кинь, кинь, пане Костянтине! Всі ми знаємо, що ти добрий стрілець, але по-тверезому.
— Хіба я п"яний? О, мене не так-то легко напоїти. Я всіх вас положу, а сам буду, як канарок. А як я стріляю, я вам зараз покажу.
Пан Фількевич моргнув. Двоє шляхтичів підскочили й хапнули пана Злотніцького, як хто попав.
— Чекай-но, брацішку… кинь…
Але пан Злотніцький мов сказився. Він так тріпнув собою, що шляхтичі, не особливо, правда, тверді на ногах, розлетілися в усі боки.
— Що?.. Жартувати зі мною?.. Я не для жартів уроджений…
— Пхі, сатана. Хай тобі чорт, аби з тобою хто жартував… А ви, панове-браття, чого стоїте. На ваших очах готове статися убийство, а ви дивитеся мовчки.
Якась сильно підхмелена істота обізвалася вельми незадоволеним голосом:
— Чому вже й смертовбивство? Ми знаємо пана Костянтина за доброго стрільця. Зрештою, тут не двіста кроків, а несповна двадцять.
І, як часто буває, одна фраза рішила справу. Ніхто вже більше не протестував, побіда зосталася за паном Костянтином.
— Я паннам корки відбивав у танці! — хвастав він.
Івася посадили під стіну, бо стояти він не міг. На звішену голову ладили кубок із вином. Кубок не хотів стояти. Семен знову вдарив Івася кулаком під підборіддя.
— Пан кажуть — держи голову рівно, то й маєш держати, щеня…
Семен аж усміхався про себе, думаючи, як то завиє Мокрина, коли їй скажуть, що Яся вбив пан.