— Ні, не верг-сми, пане втамане. Бо ждав-сми на вас, Олексо.
Довбуш зліз з коня. Позлізали й опришки, посідали на убочі. Олекса сів коло криниці й каже:
— Ано-ко, бери, чоловіче, та й пий з цеї керниці води.
Ґазда похилився і пив багато.
— Буде!
Витяг Олекса флояру, почав грати тужної. Давно вже не грає веселих, а все задумчиві такі та сумні. Не раз хлопці просять якої веселішої, а вона якось не йде.
Гарно вмів грати Олекса. І так якось по-особливому грав, що от багато вміють хлопців і собі на флоярі, а ніхто так не вдасть.
Олекса грає, опришки то той, то той підспівують собі. Хором не вміють та й не співається так ніколи в горах.
Грав, грав Олекса, а потім знов до того чоловіка:
— Пий ще.
Той оп"ять напився, теж багато випив. Олекса грає на флоярі, хлопці співають, сонце світить.
— Пий ще.
І так пив той чоловік кілька, турів тої води і все з перепочинками. Олекса грає на флоярі, хлопці співають, сонце світить.
Нарешті переконався Довбуш, що воду не затроєно. Устав, за ним опришки повставали.
— А шо ви, ґаздо, не маєте йкої платини?
Ґазда весь час боявся, хоч не хотів того показувати. Тепер йому прийшло до голови, що це ж його на тій платині хотять повісити.
— Но, дівайте, де хочіте.
Олекса одкрив тобівку, витяг звідти два червоних і кинув перед чоловіком. Кожний з опришків кинув по червоному.
— Даємо ті цесі червоні за те, що єс не споганив трійлом керниці. Правда, то трійло мене би не дійшло, бо я не такий футкий пити чюжу воду, але міг похопитися котрий з моїх легінів або з прохожих людей. А тоті гроші, шо дав тобі жид, держи собі таки: вже не меш їх віддавати тому жидові, бо не буде кому.
Довбуш сів на коня, опришки теж — і погнали до Косова.
ebooksa