— Як ти гадаєш, — запитав Армен, — невже ми сидітимемо без діла, поки повернеться Камо?
Асмік замість відповіді підняла за ніжки дохле каченя.
— Завскладом не дає більше ячменю, — сказала вона.
— Чому? По якому праву? — спалахнув завжди спокійний і лагідний Армен.
— Каже: «Все одно всі передохнуть. Шкода ячменю».
— А голова що говорить?
— Він?.. «Відправимо. — каже, — птицю на базар, продамо. Все одно без води не буде з цього діла». Завскладом завжди бурчить, коли видає ячмінь. Дядька Баграта розхолоджує.
— Ходім до Арама Акопяна, — запропонував Армен.
— Ідіть ви, а я піду на склад, може, вмовлю завідуючого дати трохи ячменю, — відповіла Асмік, витираючи сльози і обережно кладучи на землю дохле каченя.
— Потерпи, Асмік, скоро наш ячмінь поспіє,— спробував заспокоїти Армен.
— Еге, «потерпи»… А вони хіба терпітимуть? — вказала Асмік на своїх вихованців. — Та ще он скільки ти води випустив із ставка на ячмінне поле! Як же я їх тепер купатиму?.. А які вони гарненькі і як їх шкода!
— Але ж ячмінь сохне, — виправдувався Армен. — І потім, адже цей ячмінь для них… Я не сподівався, що річка так швидко висохне… Ну, та сльози тут нічого не допоможуть!..
— А ти сходи на озеро, поглянь, як там живеться родичам наших каченят і гусенят, як вони пищать від радості, купаючись і граючись у воді. Ти лише на їхнє пір’ячко поглянь, як воно виблискує! А наші просто запаршивіли… — говорила Асмік.
Підійшла мати Асмік, Анаїд.
— Армене, любий мій, мало в мене було лиха, то ви ще одне на мою голову звалили! — лагідно дорікала вона хлопчикові.— Асмік від весни не знає ні сну, ні спокою… Тільки й чую: «Ой, пташенята мої без води залишилися! Ой, шуліка летить, пташеня схопить!..» Сяде ворона на телеграфний стовп, а вона каже: «Ах, вона така-сяка! Знаю, для чого вона там сіла, про що думає: пташеня схопити хоче!.. " І навіщо ви тільки цю ферму влаштували!.. А тепер ще й ставок висох… Що ж робити?
— Нічого, тітко Анаїд, не сумуй. Якщо вже зовсім погано буде, заріжемо всіх, з’їмо. Щодо цього ти не турбуйся, — пожартував Грикор. — Краще скажи: чи можна Асмік піти з нами на Чанчакар?
— Ей, хлопче, які у дівчинки на Чан-чакарі можуть бути справи?.. Три дні тому ви її теж кудись водили — тільки черевики побила.
— Які в нас там справи?.. Хіба можна спокійно тут сидіти, коли з печер Чанчакару мед так і тече?.. Ходімо, Асмік!
— Справа не тільки в ньому. Ми повинні дізнатися, яким шляхом піднімались в печери люди, мусимо знайти спосіб добути стародавні речі, що залишились в печерах, — поважно пояснив Армен.
— На цьому я мало розуміюся, Армене, рідненький, але якщо з тобою — хай іде. Тобі я вірю, а ось цьому шалапутові не вірю, — усміхаючись, додала вона, глянувши на Грикора.
ebooksa