Таємниця гірського озера

Камо докладно розповів йому про похід на Чанчакар, про печери і про те, що вони там бачили.

Редактор, вислухавши Камо, сказав:

— Ой, як цікаво! Шкода, що немає часу. Сам би поїхав глянути, що це за Чанчакар, який має сміливість опиратися таким дітям, як ви. Ви справжні молодці! Перешкоди треба переборювати, і Арам Акопян дуже добре робить, що допомагає вам. Але я чув, що ви інколи і у відчай впадаєте. Це, звичайно, зрозуміло: нелегко видиратися на Чанчакар чи відкривати таємниці озера Гіллі і Чорних скель. Та й ферма завдає вам багато клопоту. Труднощі великі. Ну, нічого, все життя юного натураліста мусить бути боротьбою з природою.

Довідавшись, чому Камо приїхав до Єревана, редактор кудись подзвонив і сказав, що йому необхідне альпіністське спорядження.

Співбесідник, очевидно, ухилявся від позитивної відповіді. Чорні очі редактора сердито спалахнули.

— Звідки у піонерів гроші? — обурився він. — Спорядження дасте мені і від мене одержите назад. Ну, от, це інша справа… Так, так… — схвально покивав головою редактор.

Нарешті, поклавши трубку, він задоволено сказав:

— Підеш і все одержиш.

Викликавши секретаря, редактор дав розпорядження:

— Вислухайте і запишіть оповідання цього юнака і підготуйте в газеті сторінку, присвячену птахівницькій фермі, організованій піонерами села Лчаван. А ти, Камо, напиши і сам статтю, щоб ми її могли надіслати в «Пионерскую правду». Хай про досвід піонерів вашого села Лчаван знає весь Союз.

Камо розпитали і записали його оповідання. Потім хлопчика сфотографували і послали в Комітет в справах фізкультури. Там йому видали все необхідне спорядження.

Того ж вечора Камо повели до Палацу піонерів, де йому довелося розповісти про ферму диких птахів.

За два дні Камо на колгоспній машині повертався додому. Він віз вірьовочну драбину, палиці з крючками, «кішки» та інші речі, якими користуються альпіністи. З ним був також і свіжий номер «Пионерской правдьі», на першій сторінці якої під крупним заголовком «Діла юних новаторів села Лчаван» була надрукована велика стаття. В центрі статті був вміщений — портрет Камо.

Як потрапили люди в печери Чанчакару

Армен всю ніч перевертався в постелі — враження минулого дня не давали йому заснути. Можна було с певністю сказати, що й інші герої нашої повісті провели ніч неспокійно.

Ранком наступного дня після від’їзду Камо до Єревана Армен з Грикором прийшли на ферму. Асмік не було — вона повела пташенят до ставка, на дні якого залишилося трохи каламутної води. Спека посилювалась. Ось уже близько місяця не було дощу, і річка, що протікала біля села, висохла. Висихав і ставок, викопаний школярами-піонерами.

Пташенята водяних птахів виросли.

Прийшов час підрізати їм крила. Гусенята, які ще недавно були покриті жовтим пухом, ходили тепер в сіро-білому вбранні. Вони були рухливіші і рішучіші, ніж домашні гусенята. Незважаючи на те, що їх доглядали Анаїд і Асмік та охороняв дід Асатур, гусенята здригалися від кожного підозрілого звуку і насторожувались — давався взнаки природний інстинкт дикого птаха. Вони були ще обережні й недовірливі. У ставку вони поводились так само, як і домашні гуси, — «розмовляли» одне з одним своєю гусячою мовою, часом шипіли сердито, гелготали. Водяні курочки з’явилися на світ покритими світлобурим пухом, з крильцями, облямованими по краях білими цяточками. Тепер колір їхній почав помітно змінюватися. Вони потрошку темнішали і скидалися на своїх матерів. Переважний тон їхній був аспідночорний, рівномірний, тільки густіший на голові та шиї і світліший на грудях і черевці. Різко вирізнялися на загальному темному тлі світлочервоні очі. Кольору своїх батьків поступово набувала і решта вихованців ферми.

Води в ставку було мало, і всі пташенята в ньому не вміщалися. Вони тіснилися, билися, щоб захопити кращі місця.

До Асмік підійшли Армен і Грикор.