— Що це за річка? Річки тут не було… — здивовано запитав Камо.
— Це Зангу. Її провели сюди тунелями, — відповів шофер з такою гордістю, наче він сам був учасником будівництва цих тунелів.
Машина спускалася в долину. Єревана ще не було видно, але вже відчувалося його дихання.
На вершині одного з горбів, поблизу від Канакера, чорні машини викидали воду, яка в білій мережаній піні падала вниз.
— Цієї споруди раніше я не бачив, — сказав Камо.
— Це водонасосна станція, — відповів йому супутник. — Електронасоси піднімають сюди воду з міжгір’я Зангу, а потім скеровують її каналами на зрошення нових виноградників.
Камо не міг опам’ятатися від здивування. «Адже тут зовсім недавно — думав він, — була пустеля!..» Та ще більше був він здивований, коли автомобіль наблизився до міста. На раніше безводних, кам’янистих, повних гадюк і скорпіонів горбах, що оточують Єреван, тепер підносились нові величезні будови — заводи, фабрики. Ліворуч від них розкинулись біленькі виселки. В молодих садах, що оточували будиночки, весело дзюрчали живодайні води Зангу…
Ще один поворот— і перед мандрівниками показався Єреван, який стояв в одному з куточків Араратської долини, з трьох боків оточений горбами, що утопають в зелені садів.
Серце Камо радісно забилося від захоплення. В Єревані він народився. Тут минули його дитячі роки…
Машина зупинилася. Легко зіскочивши, Камо пішов дорогою, то пролягала між садами. З обох боків з-за парканів виднілися ніби сонцем налиті абрикоси.
— Звідкіля ти, синку, з яких місць? — ласкаво запитала у Камо літня жінка, яка стояла біля паркана в одному із садів.
— Я живу на березі Севану.
— Севану?.. Ну, зажди, коли так, покуштуй абрикосів: у вас їх немає.— І жінка, незважаючи на збентеження Камо, насипала йому повну шапку абрикосів.
Так, у них, в безлісному краї, нема ні садів, ні фруктів. Абрикоси, які дала йому жінка, були соковиті, запашні. Недарма багато хто вважає абрикоси вірменським плодом, а їхньою батьківщиною— Араратську долину. Ні смаком, ні ароматом, ні красою з єреванськими не зрівняються ніякі абрикоси в світі…
З серцем, сповненим радощів, Камо ввійшов у Єреван.
Як швидко виросло і покращало його рідне місто! Ось на місці старої вулички в кварталі глинобитних будинків проходить тепер новий красивий проспект імені Сталіна. Обабіч його стоять великі розкішні будинки з чорного, червоного, рожевого і кремового туфу.
Місто збудоване на невичерпних пластах вулканічної лави. Колись, тисячоліття тому, потоками залила вона цю місцевість і закам’яніла кольоровими шарами — дорогоцінними туфами. Ось чому для спорудження нових будівель єреванцям не треба привозити камінь здалеку.
В дитинстві, коли Камо жив у Єревані. він часто зупинявся і подовгу дивився на роботу каменярів.
Видобутий на поверхню туф м’який, як дерево, і його розпилюють алмазними пилами, обтесують сокирами. Можна збити цвяхами два камені в один.
Камо пригадав, як він ще маленьким без будь-якого зусилля підіймав шматок туфу в половину свого зросту — такий легкий цей камінь.
ebooksa