— Що ж не за дрібниця? — невблаганно спитав Трампус — На вас не схоже — зважати па дрібниці.
— Ну, поки що я справді тобі цього не можу розповісти, — мовив за хвилю Клубічко. — Це особиста справа Салачової, і я не хочу бути неделікатним. Але вернімося до нашої розмови: цей чоловік, якщо то був він, чекав на неї не там, де я сподівався. І ніхто й не здогадується де. Вони нас перехитрували. І тепер, очевидячки, справа, принаймні її найголовніша частина, вже скінчилася. Ті двоє зустрілися, без наших свідків порозумілись, і ми не знаємо, що до чого. Ми спізнилися, Здепеку. Я певен, зараз Салачова повертається до Праги. Але ми можемо сподіватися, що дорогою їй знову стане зле, вона спинить машину й шукатиме допомоги. Отоді ми про це дізнаємося, бо всім відділенням уздовж доріг до Праги наказано повідомляти нас про це. Ось приблизно все, що я хотів тобі сказати.
Трампус сердито глянув на нього.
— Бачу, ви мені відкрили лише маленьку частку того, що вам відомо. Слухайте, чому ви приховуєте од мене причину її поїздки в Брно?
Клубічко, трохи подумавши, сказав:
— Ні, юначе, поки що з тебе досить того, що ти знаєш. Решту я розповім тобі іншим разом. І я благаю бога, щоб це сталося десь так років за десять, якщо я, звісно, ще житиму. А зараз ходімо повечеряємо, а тоді пошукаємо якогось закладу, де є бодай п"ятипроцентна чорна кава.
— Клубічку, знаєте що, — медовим голосом перебив його Трампус, — ви йдіть вечеряйте, шукайте п"ятипроцентну каву, а я тим часом розшукуватиму Салачову.
— …котра мчить до Праги, хоч і невесело, бо двоє ребер…
— Шкода кожної хвилини, — похмуро перебив його Трампус.
— Шкода вечері, сказав би я, хоч вона, певно, теж небагато варта, але в кожного своя справа, як написав Піранделло. Ти, синку, знов поспішаєш поперед батька в пекло. Твоя найстрашніша хвороба зветься гіпертрофія діяльності. Якби ж ти хотів од неї вилікуватися! Але тоді то вже був би не ти.
— Отже, я можу взятися до цієї справи по-своєму?
Клубічко хвилю поміркував і погодився:
— Гаразд, роби що хочеш. А як скінчиш, знайдеш мене в «Гранд-отелі». Щасти тобі, синку.
6
Коли Трампус повернувся десь за дві години, на обличчі в нього було розчарування.
— Якщо ми її проґавили, — сказав, — то хоч добре, що вона не злочинниця.
— Що сталося, юначе? Заспокойся, тебе ще ждуть інші випробування. Салачова щось устругнула з тобою?
Трампус ствердно кивнув:
— Відколи живу, не зустрічав такої лисиці.
— Авжеж, жінки такі — вони або надто хитрі, або надто прості, й досі не досліджено, яка порода гірша. Однак, що ти, власне, довідався.
ebooksa