Трампус вирішив попитати про Салачову в таксистів. Це була добра думка, бо порівняно швидко він узнав цікаву річ. Артистка мала, певно, при собі ще гроші, бо коли знову вишкандибала перед вокзал, то найняла таксі. Звісно, почекавши, поки від"їхав Томаш Цаба. Це авто Трампус знайшов завдяки тому, що більшість людей знає артистку в обличчя. Крім того, на неї звернули увагу, бо вона дуже кульгала. На цьому таксі Салачова доїхала до вілли в Пісарках.
— Ого, — сказав Клубічко, котрий уважно ї занепокоєно слухав. — Тобі пощастило. Гадаю, ти вже все знаєш.
— Дещо знаю, — відказав Трампус, — але досі не знаю, чого воно варте. На тій віллі ніхто не живе. Її розбомбили, і тепер стоять самі стіни.
— Це прикро. Але я тебе добре знаю, ти розпитував сусідів. Подумав, що вона не хотіла, аби таксист бачив, до якої вілли їй треба насправді, і що вона пошкандибала туди, аж коли він поїхав.
Трампус потвердив.
— Тих вілл там хтозна-скільки. Проте мені пощастило. На першій же мені розповіли все, що мене цікавило. Ця вілла теж розбомблена, але на першому поверсі вціліло невелике помешкання. Застав я пожильця, якогось Тихого, артиста тутешнього театру.
Клубічко насилу стримав подив.
— Артист, кажеш? Прізвище Тихий? І ти з ним балакав?
Трампус кивнув.
— Як ти йому відрекомендувався? Признався, що з празької криміналки?
Трампус похитав головою:
— Вигадав, буцімто з тутешньої філії аеролінії. Сказав, що дістали від Празького управління прочухана за те, що відпустили Салачову без медичної допомоги і що нам звеліли її знайти. А оскільки наше бюро недалеко від вокзалу…
— Гадаєш, він повірив твоїй байці?
Трампус знизав плечима:
— Ніби повірив. Охоче розповів, що хтось подзвонив біля хвіртки і він здивувався, побачивши Салачову.
— Отже, він з нею знайомий?
— Я про це не подумав, мабуть, знімався з нею в кіно. Це вельми вродливий молодик, справжній кіногерой. Сказав, що вона була в такому критичному стані, аж він злякався. Салачова розповіла, що її спіткало нещастя. Вона забула в літаку сумку з грішми і тепер мусить негайно повернутися машиною до Праги. Слізно благала найняти їй таксі й позичити зо дві сотні крон. Усе це, мовляв, тривало кілька хвилин.
— Стоп, — перебив його Клубічко, — будь ласка, зверни на це увагу. Прилетіла в Брно лишень для того, щоб негайно повернутися до Праги, нічого не зробивши. Далі: вона не поїхала до керівника місцевого театру, а завернула до папа Тихого, в мистецьких колах зовсім невідомого. ІЦо було далі?
— Звичайно, я відразу звернув на це увагу, але подумав собі: мабуть, цього Тихого вона добре знає.
— Можливо. І що ж було потім?
ebooksa