— Прописаний він на вулиці «Біля Прахарні», в будинку номер дванадцять. Ми його шукали і там, і в театрі, і в кав"ярнях, а він тим часом тішився в своїм нелегальнім помешканні в Пісарках.
— Якщо все це правда, то чому ви гадаєте, що він назвав мені своє справжнє ім"я?
— Бо подумав, що ти все одно дізнаєшся. Хіба можна брехати, маючи таку зовнішність? Хай би він, приміром, назвався Трулдою, однак кожен тобі скаже, коли ти опишеш його: «Так це ж той красень Тихий».
— Ви так говорите, ніби його знаєте!
— А чом би й ні,— засміявся Клубічко. — Признаюся, мене зацікавило: задля кого Салачова залишила мене за дверима? Я почекав на вулиці, поки він вийшов. Можу змалювати тобі його портрет… Але тепер ти до нього не підеш. Я припустився помилки, дозволивши тобі піти по його сліду… Просто не думав, що цей Аполлон має дві квартири. Я робив усе, аби він не здогадувався, що я ним цікавлюсь. Отже, не пощастило, одначе я не збираюся ще збільшувати своєї помилки.
Трампус замислився:
— З усього випливає, що це вас дуже турбує.
— Дуже — не дуже, але останнє, що я можу зробити, — це дати йому зрозуміти, що він надзвичайно мені потрібний. Здасться, він не підозрює, то я знаю про його празькі відвідини Салачової. Певно, гадає, що про його квартири ми дізналися тільки тепер.
— Гаразд, але, заради бога, бодай натякніть мені: у чому річ?
— Коли б я це знав, — зітхнув Клубічко.
— Найімовірніше, — подумав уголос Трампус, — це її коханець, котрий її шантажує.
— Якби він був її коханець, вона не залишила б його в Брно, а подбала б, щоб він був поруч неї у Празі. Чи не так? Крім того, він майже на двадцять років молодший за неї.
— Отже, залишається одне пояснення, що в неї нечисте сумління і що Тихий про це знає й шантажує її.
— Цілком імовірно, однак вигляд цього молодика свідчить про те, що він може бути хіба тільки посередником. Хто головний — ми не знаємо. Але нам відомі дві його карти: Салач, — якщо та акварель, яку одержала Ліда, належить йому і пов"язана з пригодою, — і Тихий.
— Мені це анічогісінько не говорить, — мовив Трампус стомлено.
Проте Клубічко, не слухаючи його, нараз зупинився і сказав:
— Ходімо до мого номера!
Коли вони зайшли до кімнати, Клубічко вів далі:
— Можливо, в усьому має певне значення ця роль.
— Роль?
ebooksa