Чорна зоря

Не звертаючи уваги на її бідкання, замислений Трампус сів у машину. Десь близько другої години ночі Клубічкові спало на думку, що па віллу буде вчинено новий напад. Чи знав він, хто саме нападатиме? Костова версія дуже цікава і цілком імовірна. «Є підозрюваний, — сказав собі Трампус. — Але ми не маємо підстав підозрювати його в чомусь поганому; мабуть, у цій таємній грі він допомагає Салачовій, котра криється від нас. Можливо, Салачова знає, що Барбаросса діятиме блискавично, а нам вона просто не довіряє… Але яка в цій грі ставка? Цікаво, чи знає це Клубічко?..»

Згадавши про Клубічка, Трампус повернув авто і замість лікарні поїхав до КНБ. Там на нього чекала Клубічкова «блискавка»:

«Стежити за Соумаром».

Телеграму було надіслано о сьомій годині з Турнова.

12

Коли Трампус зупинив авто перед великою сірою, майже казенною будівлею санаторію, неподалік від входу стояв дорожній шестициліндрових з емблемою Ескулапової змії на радіаторі. Гарна машина була геть заляпана болотом.

«Соумар уже в санаторії», — подумав він. Голец, котрий теревенив із сторожем, сказав йому, що професор приїхав о чверть на восьму. Так, із Салачовою все гаразд, досі міцно спить. Професор у своєму кабінеті на першому поверсі.

Трампус тричі постукав. Ніхто не відповів. Трампус відчинив двері. Професор сидів, занурившись у великий фотель за письмовим столом. У цій незручній позі він непробудно спав, склавши на животі руки.

— Добрий день, — голосно привітався Трампус.

Прокинувшись, Соумар злякано глянув на Трампуса, потім засміявся:

— Даруйте, несподівано заснув. Це інколи трапляється зі мною — відтоді, як почав старіти. Втім, сьогодні я спав зовсім мало.

— Я теж спав, мабуть, якихось півгодини.

— Бідолашний! То хоч сядьте. Що вас до мене привело?

Трампус бачив, що Соумар украй стомлений. Під очима набрякли мішки, його завжди рожеві щоки були ніби з паперу, очі — неспокійні.

— Я прийшов заради пані Салачової.

— Ну, звісно, що в мені цікавого для вас! Вона міцно спить, — провадив Соумар майже автоматично голосом людини, яка допіру прокинулася зі сну. — Я до неї навідувався. Вона нічого не розуміє. Перебуває в стані хворобливої сонливості. Випивши таких сильнодіючих ліків, ви ж самі розумієте… Пулпан передав куті меду, але я не дивуюся, навіть схвалив його вчинок. Схоже на те, що вона спатиме до півночі, а може, й довше. Ви, певно, хочете з нею поговорити, але боюся, що з того нічого не вийде.

— Ми зайшли в безвихідь, — мовив Трампус, — ї допомогти нам може тільки пані Салачова. Тим паче, що зараз важить кожна година.

Соумар похитував головою:

— Цілком вас розумію. Такий випадок! Але якщо йдеться, як я здогадуюсь, про те, щоб я її розбудив, то нічого з цього не вийде, хоча мені вас і щиро жаль. По-перше, з лікарського погляду: з нею стався б жахливий шок, і за це лікареві потім довелося б суворо відповідати; по-друге, ви не почули б від неї нічого путнього, бо вона задурманена. Якщо ви наполягатимете, щоб я її збудив, то принесіть письмовий наказ згори. Чому? Бо існує правило, що після такого наркотика треба чекати, поки хворий прокинеться сам. Здавалося, Соумар тепер охоче попрощався б із Трампусом, але той не рухався. На столику перед ним лежала мармурова голівка дорослої людини завбільшки з кулак, і він дивився на неї теж, як задурманений. Окремі частини черепа й мозку були пронумеровані. Він узяв голівку в руки і вдавав, наче розглядає.

— Це мені подарувала Ліда, — мовив Соумар. — Учора, коли прийшла по довідку. Вона інколи робить своїм приятелям такі подарунки. Не дуже часто. Наскільки я її знаю, однієї чудової днини вона забере це назад.