— Бо вже маю деякий досвід. Є пацієнти балакучі, котрі скажуть більше, ніж знають. Таких чимало, оскільки здоров"ячко для егоїста — найголовніший статок, і переважна більшість людей, принаймні з цього погляду, егоїсти. Але є ще інша категорія пацієнтів, зовсім нечисленна, з яких їхні таємниці доводиться просто-таки витягати. Ліда належить до останньої категорії. Якщо не хоче сама поділитися…
— Цього разу вона теж не хотіла?
— Мало того: давала зрозуміти, що бажає від мене лишень довідки, ін"єкції, і нічого більше. Одне слово, розмови з нею не вийшло. Я порадив їй піти додому, опустити штори й спробувати заснути. Вона глузливо осміхнулась і попросила сигарету — ну, думаю, зараз піде. Ні. Хвилю чадила, як димар, раз у раз на мене поглядаючи. Потім зненацька: «Соумарчику, ви часом не маєте при собі великих грошей?» — «Що це значить — великі гроші?»— спитав я. «Двадцять чи тридцять тисяч». — «Стільки в мене, певна річ, нема», — відказую. «Я задовольнилася б і меншою сумою», — каже вона на те. Я ніколи не знаю, скільки маю при собі грошей, тож пошукав у кишенях і знайшов тисячу п"ятсот. Вона взяла їх, зауваживши, що це дуже мало. Я подумав, що можна позичити в касі санаторію. Роздобули ще. Вона забрала геть усе й не лишила мені навіть на сигарети.
— Ви знаєте, навіщо їй було стільки грошей?
Соумар стенув плечима:
— Тоді я, звісно, по знав, а гонор знаю так само добре, як і ви. Отож відклала недокурену сигарету й подала мені руку. Я ще спитав, чи можна прийти до неї в неділю. В цей день мені дозволено з кількома приятелями відвідувати її. Між ними, до речі, і ваш шеф Клубічко.
— Знаю.
— Що, власне, робить Клубічко? Як він міг доручити цю справу вам? Я, звісно, не хочу сказати, що ви не компетентний, але, так би мовити, знаючи їхню дружбу, гадав, що Клубічко сам за це візьметься. — Трампус мовчав, і Соумар закінчив — Вона не сказала мені нічого певного. Тільки мовила: «Зателефоную вам. Цілком можливо, що я не буду ще в формі…» А тоді: «Бувайте, Барбароссо», — і пішла.
Трампус, почувши ім"я «Барбаросса», насилу стримався.
— Як вона вас назвала?
Соумар стомлено посміхнувся:
— Барбароссою. Їй заманулося так мене звати через мою бороду. Здебільшого Ліда мене інакше й не зве, їй це дуже подобається.
Трампус задумався. Клубічко, звісно, знав, що Салачова кличе Соумара Барбароссою. Але, до дідька, чому ж він одразу почав звати невідомого нападника Барбароссою? Випадково? Чи підозрював Соумара? А телеграма, де йшлося, щоб він стежив за Соумаром? Справді, на хвилю в Трампусові спалахнула підозра.
— І потім ви вже нічого про неї не чули? — спитав.
— Нічого, аж до повідомлення по радіо. Про нього я дізнався од пані Гейдової, телефоністки нашого комутатора, великої Лідиної шанувальниці. Тоді я зміркував, навіщо було їй стільки грошей.
— Ви справді розповіли мені все, що знаєте? — збентежено спитав Трампус.
— Усе. Втім, щиро кажучи, я сподівався дещо почути й від вас.
— Дозвольте вас запитати, де ви були сьогодні вночі? — ще більш збентежено спитав Трампус.
— Та я ж вам сказав уже по телефону. Був у хворого, аж у Полічці. Втім, приїхав, на жаль, запізно. Тяжкий випадок крововиливу в мозок.
— Мушу вам дещо розповісти, чого ви, можливо, не знаєте. Сьогодні між третьою і п"ятою годиною хтось удерся до вілли пані Салачової. Невідомий щось шукав під статуєю богині Артеміди в саду і під двома рододендронами, які росли поряд. Знаряддя взяв у сараї садівника. А не знайшовши того, що шукав, заліз по дощечках до кабінету, де пані Салачова залишила відчинені вікна, нишпорив на столі, проте, мабуть, чогось злякався і втік.
ebooksa